Артур Кларк - Пісні далекої Землі

Тим часом апарат уже заглибився настільки в цю галявину, що оточуючого лісу було вже не видно, хоч найближчі стовбури мали бути не далі ніж у п’ятдесяти метрах. Саме тоді якийсь дотепник з-поміж північан вимовив назву, яка потім незмінно фігурувала навіть у наукових звітах: «Діловий центр Скорпвілля».

Втім, здавалося, то був центр не лише діловий, а й житловий також. Галявину перетинала звивиста скеля заввишки десь п’ять метрів, і її майже вертикальна грань була поцяткована численними темними отворами, досить широкими, щоб туди проліз скорп. Ці міні-печери розташовані були не за якоюсь геометрично правильною схемою, але мали настільки уніфіковані розміри, що навряд чи могли бути природного походження, а вся скеля справляла враження житлового будинку, створеного якимсь диваком-архітектором.

«Скорпи заходили й виходили з тих отворів, як ті службовці в старовинному земному місті до настання епохи телекомунікації, — подумав Лорен. — їхні дії здавались такими ж безглуздими, як, мабуть, самим скорпам здалася б людська комерційна метушня».

— Гей! — вигукнув один із спостерігачів на «Каліпсо». — Що таке? Скраю праворуч — чи не можна туди наблизитись?

Цей вигук із-зовні різко перервав хід його міркувань, витягнувши Лорена з морського дна назад на поверхню.

Панорамне зображення в його окулярах теж різко змінилось, бо апарат повертався боком. А тоді знов вирівнявся й повільно поплив до ізольованої скельної піраміди заввишки десь метрів десять, судячи по двох скорпах біля її підніжжя, в якій просвердлено було лише один отвір до печери. Нічого незвичайного Лорен у цьому не бачив; по тому мало-помалу усвідомив, що тут є певна розбіжність, якісь елементи дисгармонії з уже начебто знайомим життям Скорпвілля.

Всі інші скорпи метушливо снували взад-вперед. А ці двоє були нерухомі, як не рахувати того, що постійно хитали головами. І ще було дещо…

Ці скорпи були надто великі. Звичайно, про розміри судити було важко, і лише коли повз них сновигнули кілька інших, Лорен дійшов висновку, що ця пара майже наполовину крупніша за середніх скорпів.

— Що вони там роблять? — пошепки спитав хтось.

— Я тобі скажу, — почулася відповідь. — Вони охоронці — вартові.

Цей висновок наче сам напрошувався, й ніхто його не заперечив.

— Але що вони охороняють?

— Може, королеву, якщо вона у них є? Чи Центральний Банк Скорпвілля?

— А як нам дізнатися? Адже апарат надто громіздкий, щоб потрапити всередину, — навіть якщо вони це дозволять.

Тут дискусія набула суто академічного характеру. Робот, між тим, спустився вниз над вершиною піраміди, і коли до неї залишалось менше десяти метрів, оператор дав команду на зупинку, і з одного сопла, вихопився короткий реактивний струмінь.

Цей звук чи, може, вібрація, очевидно, сполошили вартових. Обидва вони одночасно стали дибки, й Лорен раптом був вражений страхітливим видовищем вирячених очей, мацаків, що загрозливо ворушились, і велетенських клішень. Як добре, що я не насправді там, сказав він собі, хоч ілюзія була повна. І як чудово"що вони не вміють плавати.

Та, якщо й не вміли вони плавати, то лізти вгору вміли-таки добре. З дивовижною швидкістю скорпи видерлися по одній з граней піраміди, за лічені секунди досягли вершини, лише за кілька метрів під полозками апарата.

— Треба забиратись геть звідти, поки вони не стрибнули, — сказав оператор. — Цими своїми клішнями можуть перерізати наш кабель, немов якусь ганчірку.

Та з командою він спізнився. Один із скорпів, відштовхнувшись од скелі, ракетою метнувся вгору й одразу схопив клішнею нижній полоз шасі апарата.

Оператор зреагував цього разу блискавично й у всеозброєнні передової техніки. Він одночасно дав машині повний задній хід і висунув маніпулятор робота вниз для атаки. А найефективніше, мабуть, було його рішення ввімкнути прожектори.

Скорп був, очевидно, засліплений. Його клішні розімкнулися в майже людськім жесті здивування, й він кинувся назад до морського дна раніше, ніж роботова механічна рука могла схопитися з ним у двобої.

На якусь частку секунди Лорен теж був засліплений, а окуляри затемнились. Тоді автоматичні системи камери підстроїлись під зрослий рівень освітлення, і він навдивовижу чітко побачив великим планом спантеличеного скорпа востаннє перед тим, як той випав з поля зору.

І його аж ніякою мірою не здивувало, що в того під правою клешнею було дві металеві стрічки.

Лорен переглядав уже останню сцену, в той час як «Каліпсо» поверталася до Тарни, і всі його відчуття були ще так зосереджені на підводному світі, що він не помітив слабкої ударної хвилі, яка докотилася до судна. Але одразу почув крики й відчув замішання на борту, коли судно перехилилося, раптово змінюючи курс. Зірвавши окуляри, він заблимав очима в яскравому сонячному світлі.