Артур Кларк - Пісні далекої Землі

Йому було дуже важко переконати своїх нових друзів, що сам він не міг бути учасником тих земних подій, які вони подеколи спостерігали разом. Все, що тут було показано, відбувалося принаймні за вісімсот років до його народження, бо Материнський корабель покинув Землю 2751 року, а Мозес Келдор народився 3541го. Однак часом його наче пронизував шок пізнавання і полонили спогади невимірної сили.

Найбільше це можна було сказати про презентацію «Кафе на тротуарі». Він сидів за столиком під навісом, попиваючи вино чи каву, а міське життя проходило повз нього. І доки вставав з-за столика, був у полоні ілюзії, що все з ним там відбувається насправді.

Мікросвіти великих земних міст були тут повернені до життя. Рим чи Париж, Лондон чи Нью-Йорк — влітку чи взимку, вдень чи вночі, — він споглядав, як ішли у своїх справах туристи чи бізнесмени, студенти чи закохані. Нерідко, знаючи, що їх знімають, вони всміхалися йому через стільки століть, і не можна було байдуже це бачити.

Інші панорами показували зовсім не людей, ба навіть не людські витвори. І знов милувався Мозес Келдор, як робив це в тому, іншому житті, серпанком водоспаду Вікторія, сходженням Місяця над Великим Каньйоном, снігами в Гімалаях, льодовими кручами Антарктиди. На відміну од міських краєвидів, ці ландшафти не змінилися за тисячу років, що минули відтоді, як їх знімали. Але, хоч існували вони вже задовго до появи Людини, її вони не пережили.

Скорп, здавалось, нікуди не поспішав: п’ятдесят кілометрів він неквапливо прочимчикував за десять діб. І ще цікавий факт, одразу ж виявлений з допомогою акустичного локатора, який не без труднощів було закріплено на панцирі сердитої істоти: шлях, яким вона рухалась по морському дну, був ідеально прямий, неначе вона чітко знала, куди йде.

Хоч яке було його місце призначення, скорп, либонь, його досяг — на глибині десь двісті п’ятдесят метрів. Після того він рухався й далі — але вже в межах відносно малої площі. Так продовжувалося ще дві доби, після чого сигнали від ультразвукового датчика раптом урвалися.

Що скорпа з’їв хтось іще більший та хижіший за нього, було б надто наївним поясненням. Адже датчик містився всередині міцного металевого циліндра; будь-яке збагненне сполучення зубів, кігтів чи мацаків могло його зруйнувати за декілька хвилин, але навіть як його б хтось цілим проковтнув, то датчик і надалі без перешкод передавав би сигнали — хоча б із шлунка.

Залишалося дві можливості, і першу з них було з обуренням відкинуто науковцями Підводної лабораторії Північного острова.

— Кожен окремий компонент там продубльовано, — заявив директор лабораторії. — Більше того, контрольну пульсацію було чути лише за дві секунди раніше; все було в нормі. Тож ні про яку відмову обладнання не може бути мови.

Це залишало тільки неймовірне пояснення. Що датчик буцімто відключили. А для цього потрібно було спершу зняти засувку.

Таке не могло скоїтись випадково, тільки внаслідок допитливого копирсання — або цілеспрямованого наміру.

Двадцятиметровий катамаран «Каліпсо» був не просто найбільшим, а й єдиним океанографічним судном на Талассі. Його база була на Північному острові, і Лоренові цікаво було чути добродушні підсміювання, якими обмінювались члени наукового екіпажу з пасажирами-тарнійцями — вони оцінювали їх, як нетямущих рибалок. Південці, зі свого боку, першої-ліпшої нагоди не забували з гордістю підкреслити, що саме вони відкрили с корпів. Лорен не став спростовувати цього твердження, яке явно суперечило фактам.

Для нього було легким шоком, коли він знову стрів Бранта, хоч чекав цього, бо відав, що той частково відповідає за нове обладнання «Каліпсо». Вони ввічливо, хоч прохолодно, привітали один одного, не звертаючи уваги на інших пасажирів, які стежили за їхньою зустріччю з цікавістю чи з прихованою посмішкою. Адже на Талассі мало що могло бути таємницею, і на цей час уже всі знали, хто займає найбільшу кімнату для гостей в особняку Леонідасів.

Мініатюрний полозковий апарат для підводних досліджень, що стояв на кормі, впізнав би будь-який океанограф останніх двох тисячоліть. На його металевім каркасі закріплено було три телекамери, дротяний кошик для зразків, що їх збирав дистанційно керований маніпулятор, а також набір гідрореактивних двигунів, завдяки яким апарат міг рухатись у будь-якому напрямку. Спущений за борт, цей робот-дослідник пересилав відео та іншу інформацію назад до судна через фібро-оптичний кабель, завширшки не набагато більший за грифель олівця. Технологія ця була стара як світ — але досі цілком придатна.