Артур Кларк - Пісні далекої Землі

Більше тисячі років вони жили під покровом ілюзії, що для них майже правила за релігію. І, подібно до всякої релігії, вона відігравала в суспільстві вельми важливу роль, даючи їм як мету у повсякденному житті, так і вищий сенс існування.

Доки це не було спростовано розрахунками, вони вірили — чи принаймні сподівались, — що Марс зможе уникнути лихої долі Землі. Ясна річ, йому теж буде несолодко: додаткова відстань зменшить рівень сонячної радіації лише на п’ятдесят відсотків — але цього, може, вистачить. Захищені кілометрами стародавнього льоду на полюсах, марсіани, може, спроможуться вижити, коли земляни загинуть. Існувало навіть фантастичне припущення — хоч насправді в нього вірила лише купка романтиків — що буцімто танення полярних шапок зможе відновити давно зниклі океани. І тоді, мовляв, атмосфера стане досить густою, аби люди могли вільно рухатись, маючи на собі лише просте обладнання для дихання та термоізоляції…

Всі ці надії раптом загинули, вбиті невблаганними рівняннями. Ніякі вміння чи зусилля не допоможуть сабрам врятуватися. І їм теж судилося зникнути разом із материнським світом, до чиєї погідності вони так часто ставилися з презирством.

Однак нині під «Магелланом» розкинулась планета, що уособлювала всі сподівання й мрії останніх поколінь марсіанських колоністів. І коли Оуен Флетчер дивився вниз на неозорі океани Таласси, одна думка безперервно свердлила йому мозок.

Згідно з даними зоряних зондувань, Саган-2 був планетою, дуже схожою на Марс, — саме з цієї причини він та його співвітчизники були відібрані для цієї космічної подорожі. Та навіщо знов іти у бій десь за триста років віднині та за сімдесят п’ять світлових років звідси, коли Перемога вже чекає тут і тепер?

Флетчер не думав просто дезертирувати: це означало б лишити позаду надто багато. Хоча сховатися на Талассі було б неважко, як він себе почуватиме, коли «Магеллан» полетить, забравши з собою останніх його друзів та колег?

Дванадцятеро сабрів були ще в сплячці. З п’ятьох пробуджених він обережно промацав двох і отримав позитивний відгук. Якщо інші двоє будуть також із ним у згоді, тоді напевно вони зможуть говорити за сплячу дюжину теж.

«Магеллану» слід завершити зоряну подорож саме тут, на Талассі.

На борту «Каліпсо», коли судно поверталося до Тарни тихим ходом — десь двадцять кілометрів на годину, — розмов було небагато: всі були занурені у власні думки, що купчилися навколо баченого на морському дні. А Лорен все ще був відірваний од зовнішнього світу: не знявши окулярів повного огляду, він укотре прокручував образи підводного лісу, що їх давав полозковий дослідницький апарат.

З розтягнутим кабелем, немов механічний павук з павутинною ниткою, робот рухався повільно, обминаючи величезні стовбури, які виглядали тонкими лише через свою довжину, а насправді були товстіші за людський тулуб. Вже було очевидно, що розташовані вони правильними рядами й шеренгами, тож ніхто особливо й не здивувався, коли досягли кінця цієї плантації. А там, займаючись своїми справами в своєрідному лісовому таборі, кублилися скорпи.

Рішення не вмикати під водою прожектори було мудрим: ці істоти ніяк не підозрювали, що за кілька метрів над ними тихо пливе в напівтемряві уважний спостерігач. Лорену доводилося бачити відеозйомки мурашок, бджіл та термітів, і спосіб життя скорпів нагадав йому саме цих земних комах. На перший погляд неможливо було повірити, що подібна хитромудра організація праці могла існувати без якогось керуючого розуму, однак їхня поведінка, мабуть, цілком ґрунтується на автоматичних інстинктах, як у випадку згаданих суспільних комах.

Деякі скорпи явно доглядали ті гігантські стовбури, що тяглися вгору, живлячися променями невидимого звідси сонця; інші снували морським дном, тягаючи камені, листя, причому — так, нема сумніву, — в грубо зроблених, але, певна річ, кошиках та сітках. Отже, скорпи майструють собі знаряддя; але й це ще не доводило їхньої розумності. Адже гнізда в деяких птахів зроблені набагато ретельніше, ніж оці незграбні артефакти, сконструйовані, очевидно, з коренів, гілок та листя цих всюдисущих водоростей.

Я почуваюся, думав Лорен, наче якийсь космічний прибулець, завислий у повітрі над сільцем кам’яного віку на Землі, коли людина відкривала для себе сільське господарство. Чи спромігся б той прибулець правильно оцінити людську розумність на підставі такого спостереження? Чи вирок його був би такий: суто інстинктивна поведінка?