Юрій Бедзик - Людина без серця

— Негайно відпустіть доктора! — владно наказав Арнольд.

Поліцаї миттю зняли з Берна наручники Старший агент, потираючи долонею червону шоку, перелякано пробурмотів:

— Пане! Ми мали наказ від поліцай-президента.

Арнольд зневажливо подивився на нього, хотів щось сказати, але в цю мить біля них, скрипнувши гальмами, зупинився відкритий автомобіль, з якого вискочив радісний Екельгафт.

— Де Берн? — крикнув він.

Арнольд криво посміхнувся. Евеліна

і Берн з подивом чекали, чим все це закінчиться.

Екельгафт, побачивши Арнольда, нараз скис.

— А, пане ад’ютант! Значить, мої агенти запізнилися? Це вам вдалося піймати злочинців?

— Ви недотепа, пане Екельгафт! — суворо відрубав Арнольд. — Ви про все дізнаєтесь пізніше за інших. Хірург Берн їде за викликом пана прем’єра… А це — її світлість Евеліна Стар.

Він простягнув Екельгафту охоронну грамоту за підписом Стара, і, дивлячись прямо в булькаті очі поліцай-президента, сухо додав:

— Хірург Берн перебуває під захистом закону. Дайте наказ припинити розшуки…

— Слухаю! — хрипко промовив Екельгафт.

Арнольд зробив знак Евеліні, і нони втрьох пішли до автоекспреса. На передньому склі спалахнула урядова емблема. Авто помчало безлюдними вулицями до резиденції прем’єр-міністра.

… Через кілька хвилин машина зупинилася біля вілли. Охоронці мовчазно розступилися перед Арнольдом. Ад’ютант перший хутко піднявся по широких розкішних сходах до кімнати, різким рухом відчинив двері. Берн і Евеліна почули його радісний голос:

— Мій володарю, ваш наказ виконано!

— Де вони? — кволо озвався Стар.

— Тут, в коридорі…

— Поклич їх і залиш нас!

Арнольд жестом запросив Берна і

Евеліну до кімнати і причинив за ними двері. Евеліна з радісною усмішкою наблизилась до чоловіка. Червоні плями повзли по обличчі Петера, груди високо здіймалися від хвилювання.

— Йоган! — прошепотів він.

Якийсь клубок підкотився до горла

Берна, але він стримав себе і майже суворо сказав:

— Здрастуй, Петер! Як бачиш, я приїхав своєчасно. Гадаю, ти зрозумієш без пояснень, чого мені це коштувало…

— Так, я розумію!.. — схопив його за руку Петер. — Мені Еве все говорила… Але скажи тільки одне — я буду жити? Я хочу жити! Я відмовлюсь від усього… Оте кляте механічне серце!..

— Пізно говорити про це! — перебив його Берн. — Я не міг передбачати наслідків операції… Ти захопився маніякальною ідеєю, ти став марити про якусь зверхність! Невже це ти, Петер, мій товариш?..

Евеліна сіпнула Берна за рукав, благально подивилася на нього. Йоган за хвилю замовк, побачивши бліде обличчя Стара.

— Гаразд! — продовжував він. — Насамперед— твоє здоров’я. Тільки умова одна і та сама: після того, як я заміню тобі батерею, ми всі разом вилітаємо за кордон.

— Я вже дав слово Евеліні! — понуро відповів Петер.

— Ти повториш його тепер?

— Клянусь!

— Добре. Я вірю тобі.

Берн опустився в крісло і, знову, як завжди, протираючи окуляри, промовив:

— Слухай же… Мені залишилося роботи годин на двадцять. За цей час батарея буде готова.

— А якщо енергії не вистачить до того часу, як ти закінчиш роботу? — стривожено запитав Стар.

— Зараз я перевірю інтенсивність твоєї батереї,— заспокійливо відповів Берн.

Він встав і вийняв з валізки чорний довгастий апарат. На шкалі під склом тремтіло кілька тоненьких стрілок.

— Роздягнися! — наказав Берн.

Стар хутко скинув сорочку, оголивши груди, які оперезував товстий шар бинтів. Йоган почав розмотувати їх. Евеліна ще ніколи не бачила, що там, під тими бинтами…

Впав останній бинт. Евеліна легко скрикнула. Петер неспокійно підняв голову і поглянув на дружину.

— Еве! Люба! Ти краще не дивися на мене зараз!

— Ні! Ні! — тихо відповіла вона, невідривно дивлячись на Петера. — Я мушу бачити це, я повинна звикнути…

Берн, не звертаючи уваги на їхню розмову, вже замірював активність батареї. Чорні стрілки тремтіли, поволі повзли по шкалі.

— Енергії вистачить на п’ятдесят дві години! — випроставшись, сказав Берн. — Але тільки в тому разі, якщо ти не будеш напружувати свою волю. Ці два дні ти повинен відпочивати! А за цей час я встигну закінчити нову батарею…

Евеліна, тамуючи нервовий дрож, дивилася на груди Петера. З чорної коробочки, де містилася атомна батарея, підводився блискучий шнур до невеликої капсули біля соска: «І цей провід несе енергію для холодного, бездушного механізму!» думала Евеліна. їй хотілося закричати, хвиля дитячого розпачу охопила її…