Юрій Бедзик - Людина без серця

— Хто вам сказав про це? — запитав Тод.

— Хірург Берн, який сконструював моє серце.

— Ви його бачили?

— Він приїхав, щоб попередити мене.

— Чому ж він не зробив усього, що треба?

— У Берна немає елементу.

Кілька хвилин Тод і Шаукель про щось перемовлялись між собою. Нарешті, імперський міністр поглянув на Стара.

— І ви знову одержите свою силу після зарядки батареї? — спитав він.

— Так!

Герман Тод хвилину замислено дивився на свої довгі, кістляві руки, потім, звернувся до Фінса:

— Іменем «Золотого ангела» ми просимо вас дати наказ про виділення необхідної кількості елементу 111 для прем’єр-міністра імперії! — урочисто промовив він.

— Воля «Золотого ангела» — закон! — пискнув Фінс і хитрувато посміхнувся.

Петер не міг стримати радісного пориву.

— Значить, я одержу… елемент?

— Сьогодні ж… негайно! — відповів Фінс.

— Ні, зачекайте! — рішуче озвався Тод. — Тепер розмова у нас піде інакше…

— Що ви маєте на увазі?

— Ви розумієте, Стар, — сухим, діловим тоном почав Тод, — тепер ваше життя цілком залежить від нас! Не турбуйтесь, ми не будемо нагадувати вам про це. Забудемо маленьку суперечку на сьогоднішньому засіданні. Але запам’ятайте раз і назавжди — всі накази чи постанови «Золотого ангела» ваш уряд буде виконувати беззастережно; без консультації з нами ви не здійсните жодного значного заходу. Коротше, у ваших діях повинна втілюватися воля «Золотого ангела»! Розумієте?..

— Це що — шантаж? — тихо запитав Стар. Його очі нагадували очі зацькованого звіра. Обурення піднялося в його грудях. Але він стримався, бо знав, що іншого виходу нема.

— Не шантаж, а ультиматум! — сухо відповів Тод. — Ви згодні зі мною, панове?

— Так! — схилив голову Шаукель.

— Так! — сказав Фіне.

— Так! — глухо відгукнулись інші члени корпорації.

Запанувала тиша. Нарешті почувся в’ялий, непевний голос Стара:

— Я згоден! Воля «Золотого ангела»— моя воля!

Тод, не приховуючи своєї радості, встав і урочисто проголосив:

— Панове! Припинимо засідання! Пан прем’єр-міністр мусить зробити все необхідне для свого здоров’я… Його здоров’я — наша спільна справа. Засідання продовжимо сьогодні вночі.

Стар підвівся, непевним кроком підійшов до Фінса.

— Поїдемо?

— Я до ваших послуг, пане прем’єр-міністр, — запобігливо вереснув старик.

Він рвучко підхопився з-за столу і попрямував до дверей. Стар важко пішов за ним. Велике нервове збудження остаточно знесилило його. Відчинилися двері, Петер ступив крок і раптом світ запаморочився в його очах. Тіло Стара важко посунулося на підлогу.

Фінс підтримав прем’єра, злякано закричав:

— Панове! Допоможіть!..

З залу вискочили Тод, Шаукель, ще кілька корпоратистів. По сходах уже біг Арнольд, перестрибуючи через три приступки. Він підхопив Стара на руки, тривожно подивився в його бліде обличчя.

— Володарю! Що з вами?..

— В лабораторію! — прохрипів Стар. — Негайно в лабора…

На губах прем’єра виступила піна.

Арнольд безпорадно глянув на Фінса.

— Куди він хотів?..

— За мною, — скомандував старик. — Поїхали!..

Слідом за «почесним президентом» корпорації Арнольд з натугою поніс Петера до машини. Заревів мотор, і чорний лімузин помчав по урядовій вулиці за місто, в район атомних заводів.

— Ну, тепер він у наших руках! — прошепотів Тод, дивлячись услід машині.

— Якщо залишиться живим, — додав Шаукель.

Дзвонила Евеліна.

— Ти чуєш, Йоган, — сумно і втомлено звучав у мембрані її голос, — скоїлось найстрашніше.

Берн, ще зайнятий своїми дослідами, вражено подивився поперед себе на ма-товобілу стіну лабораторії.

— Про яке лихо ти говориш?

— Всю ніч Петер мучився, — говорила далі Евеліна, — все не міг зважитись… Під ранок йому стало гірше, і він подався до Тода…

— Я нічого не розумію, — роздратованим тоном озвався Берн. — Ти не можеш приїхати зараз до мене і розповісти мені все як слід?

— Я приїду… — Голос Евеліни зовсім ослаб, і Берн навіть не помітив, коли вона поклала трубку.

Він підвівся з-за столу. Неспокійні думки оволоділи ним. «Що ж там трапилось? Невже?… Ні, цього не може бути, адже вони про все домовились. Петер не посміє вчинити такий крок, він просто побоїться залишитись без моєї підтримки. Все йде добре. Ще кілька годин напруженої роботи — і можна буде випробувати нову батарею».

— Пане доктор, — пролунав голос швейцара з невеличкого динаміка на столі.— До вас прийшла пані Евеліна Стар. Ви можете прийняти її?