Юрій Бедзик - Людина без серця

— Отже, сьогодні ми маємо вирішити все, що нас турбує. Час не жде! Будемо рішучими, панове! — Він зробив коротку паузу і глибоко вдихнув повітря. — Міжнародний комунізм упевнено займає позиції не тільки на світовій арені, але й всередині нашої імперії, у свідомості нашого народу. Я не буду говорити вам, до чого все це може призвести. Нам треба переходити в наступ, доки нас не знищили. Військового потенціалу імперії вистачить, шоб виступити на поєдинок зі Сходом…

— Нас агітувати не треба, Герман, — буркітливо зауважив з свого місця Шаукель.

Імперський міністр скривився, нездоволено глянув на політичного боса.

— Головне, що нас турбує — це армія, — провадив він далі.— Зараза соціалістичних ідей проникла глибоко у свідомість народу, тому армія в такому вигляді, як вона є — ненадійна! Нам потрібна армія, яка буде зовсім вільною від усякого впливу, яка знатиме одного господаря — «Золотого ангела». Покладати надії на Браунгтон, як ви, напевно, знаєте, нічого. Вони передають ініціативу в наші руки… Ми мусимо діяти самостійно!

Досить зволікання і нерішучості! Ми організуємо процес над інженером Грюнтером в справі Голубого Беркута, що дасть нам можливість посилити наступ на робітників… Водночас уряд проведе підготовку армії до рішучого військового наступу. Ми чекаємо від вас, пане Стар, кардинальних дій. Ви розумієте мене, пане Стар?

Тод замовк. Всі погляди звернулися на Петера.

У голові Стара снувала одна думка:

«Треба негайно вимагати елемент!»

Він обвів очима корпоратистів, зупинив погляд на обличчі Фінса.

— Перше ніж говорити про справу, яку тільки-но порушив Герман Тод, я хочу, панове, звернутися до вас з проханням.

Присутні здивовано переглянулися.

— Що ви хочете? — Нічого не розуміючи, Шаукель подався вперед. — Хіба ви не господар країни? Невже ваше прохання таке казкове?

Стар схаменувся. «Шаукель має рацію! Я почав надто благально і це насторожило їх!»

— Я звертаюся до вас з особистим проханням… Перш за все, я звертаюся до вас, пане Фіне…

Герман Тод невдоволено затарабанив по столу пальцями. Весь його вигляд так і говорив: ну, шо він знову грає комедію? Але Тод змовчав

— Пане Фіне! — продовжував Стар. — Мені негайно потрібно п’ять грамів радіоактивного трансуранового елементу 111! Не пізніше сьогоднішнього дня!

— Навіщо… я перепрошую… — здивовано підняв ріденькі кушики брів Фіне.

— Я не схильний звітуватись перед вами! — різко промовив Стар.

— Але ж зрозумійте: ваше бажання виконати неможливо! Елемент 111 добувається в кількості двадцяти грамів протягом року, і всі наявні запаси його передаються в центральну лабораторію для експериментальних робіт над атомною зброєю.

Гнівна зморшка залягла між бровами У Стара Його красиве лице спохмурніло.

— Мені набридли ваші пояснення, — не втримався Стар. — Ви повинні будь-що дати мені елемент.

Ерік Фіне, немов півень, схопився з місця.

— Пане! Ви забуваєте, що я почесний президент корпорації «Золотого ангела»! Як ви смієте говорити зі мною таким тоном?

Лють і відчай залили груди Стара. Він втратив здібність володіти собою, у голову важко вдарила кров. Очі прем’єра — гострі, налиті кров’ю — вп’ялися в Фінса.

— Я наказую тобі! — прохрипів він. — Я наказую тобі дати мені елемент 111!..

Присутні заніміли, смертельна блідість вкрила обличчя Фінса. Всі чекали, що під гнівним, вольовим поглядом Стара Фінс перетвориться в слухняного кролика. Адже до нього було звернено наказ людини без серця. Та минула хвилина, друга, і нічого не змінилося. Фінс, полегшено зітхнувши, сів у крісло і єхидно засміявся.

Петер схаменувся. Він видав себе. Ганьба! Адже Берн застерігав його. Він не повинен був виходити з дому, вставати з постелі. В цьому напруженні волі витрачувалися його останні запаси радіації.

Голова Стара низько схилилася. Треба шукати вихід! Де він? Єдиний вихід— відкрити секрет!.. Я потрібний їм — вони підтримають мене…

Петер Стар сухим поглядом подивився на Тода.

— Я розповім вам усе. Панове… я змушений говорити з вами чистосердно.

Корпоратисти з цікавістю перезирнулися.

— Моє серце зупиняється! — тихо промовив Стар.

— Ваше серце? — здивовано вигукнув Шаукель. — Ах так! — схаменувся він, згадавши, про яке серце говорить Стар.

— Так. — повторив прем’єр, — моє серце зупиняється. Сьогодні останній день мого життя. Якщо я не одержу елементу з атомним номером 111,— я не доживу до ранку.