Марина Дяченко - Мігрант

Кров закрапала на коліна.

Крокодил зусиллям волі змінив тон дзвоників. Проста терція; чверть тону вгору, ось і зникає фальш. Ось і зростається візерунок, наче кристали на морозному склі; ось проростають капіляри, але не на руці, а там, далеко, де ніжно бринить срібло…

Крокодил здригнувся.

Його рука була замазана кров’ю, але поріз перетворився на шрам.

Тимор-Алк прийшов до водоспаду першим. Коли Крокодил, кілька разів заблукавши, дістався до місця випробування, зеленоволосий уже сидів на землі, схрестивши ноги, й дивився на бурхливу воду. Крокодил, не вітаючись, усівся за кілька кроків і притулився спиною до порослої мохом скелі.

Ранок був вологим і похмурим. Над водоспадом стояв туман. Чорне каміння ледь виднілося; Крокодил сидів, погладжуючи шрам на зап’ястку, і намагався ні про що не думати.

Просто роби, що можеш. Звичайно, стрибати по каменяччю над водоспадом, заплющивши очі, мов дівчисько на перших зальотах, Крокодил не буде й не зможе. Та просто пройтися по камінню, як пройшлися до нього мало не тридцять підлітків, — просто зробити це для власного інтересу він же може?!

Певно, всі зітхнуть із полегкістю, коли його відправлять додому. Хлопчаки вважають його мало не прокаженим — усі, хто стинається з ним так чи інак, тоді-таки провалюють Пробу. Якщо раніше вони думали, що мігрант — провокатор, і хотіли його покарати — тепер певні, що він частина випробування, й оминають, нажахані. Так, вони влаштують маленьке святкування, коли Крокодил піде; це означатиме, що ще одне випробування пройдено…

Він подивився на спину зеленоволосого; на світлій шкірі стало видніше бруд, хребці виступали акуратним ланцюжком. Крокодил насупився: кепське почуття, з яким він боровся з моменту пробудження, наздогнало його й накрило. Той же хлопчина, той же водоспад, як у поганому повторюваному сні; що ж, Айра знов закричить «Розплющ очі!»?

Він подумав про це — і побачив Айру на тому боці потоку. Темна фігура із піхвами на боці пройшлася вздовж гладенької скельної стіни, торкнулась розщелини… «Невже він не блефував і там установлено камеру? Чи він установив її тільки сьогодні, умисне, щоб зафіксувати для майбутньої комісії: претендент Тимор-Алк загинув у результаті випробування чесно, без порушень, збираючись стати повноправним громадянином, але не маючи для цього достатніх підстав?!»

Айра ще кілька секунд провів біля стіни, потім рушив через потік — він стрибав із каменя на камінь, у його рухах не було зграбності, щоб нею можна було милуватися. Він просто йшов, як іде боксер на роботу. Як іде танк.

Тимор-Алк випрямив спину.

Айра зіскочив із каменя на берег, недбало кивнувши Тимор-Алку, махнув рукою Крокодилові:

— Готові? Треба кілька хвилин, чи одразу?

— Треба кілька хвилин, — Крокодил підвівся. — Айро, я хочу з тобою поговорити віч-на-віч.

Дуже довго йому здавалося, що Айра відмовить. Просто махне рукою й скаже: «Ні. Проходь випробування або їдь додому, про що мені з тобою говорити?»

— Кілька хвилин, — Айра кивнув. — Тимор-Алку, без команди не починай, будь ласка.

У мовчанці вони пройшли вище — туди, де гуготіння водоспаду частково поглинала скеля. Айра зупинився першим.

— Просто послухай, — сказав Крокодил. — Я гадки не маю, хто ти такий і що ти таке. Я бачив, як загинув хлопчик. І як ти повернув йому життя. Я бачив, чим ти важив. Я поділився частиною своєї… я не знаю, чого, енергії, мабуть, життєвої сили. Я бачив, як ти висушив ліс, як ти вбив кущі та дерева, аби відновитися самому. Я не розумію, що за фізичні й хімічні процеси там відбулись, але ти з двох життів примудрився викроїти знову три. Я ладен узяти все це на віру, гаразд, річ не в мені… Але ти порушив посадову інструкцію, коли наказав хлопчикові під час випробування розплющити очі. Ти розумів, що він приречений, і не втримався. Можливо, вчора ти врятував його, щоб твій переступ потім не викрили. Можливо, сьогодні ти даси йому померти й не захочеш або не зможеш урятувати. Скажи, так це чи ні, і більше я ні про що не спитаю.

Айра слухав його з нерухомим, наче гіпс, обличчям. Тільки плечі його зводилися вище й опускалися нижче, ніж зазвичай — у такт диханню.

— Я порушив інструкцію тому, що хотів зберегти йому життя, — сказав він, помовчавши. — Він зробив свій вибір: для нього Проба важливіша. Я думаю, сьогодні він пройде. Та якщо ні — просто зроби те саме, що й учора: віддай трохи себе. Будь донором. Як ти розумієш, немає гарантії, що я зможу… все це обернути ще раз. Та я спробую.