Марина Дяченко - Мігрант

— Не хвилюйся, ти поїдеш, найпевніше, наступним, — Айра кивнув. — Регенерувати ти не вмієш, і багато чого не вмієш, і не встигнеш навчитися за двадцять днів. Якби ти витягнув тесак — ви поїхали б удвох. Та ти не витягнув. Чи не так? — Він обвів поглядом присутніх.

— Айро, — Крокодил змусив себе бути спокійним, — можна тебе на кілька хвилин? Я хочу з тобою поговорити.

— Про що? — здивувався Айра.

— Дві хвилини. Відійдімо на дві хвилини, — Крокодил дуже хотів бути переконливим.

— Гаразд, — Айра посміхнувся. — Відбій, претенденти. Камор-Бале, човен завтра вдосвіта на старому місці. Дорогу знайдеш?

Камор-Бал не відповів.

Айра відійшов від вогнища в темряву, осяяну вогниками світлячків. Крокодил наздогнав його. За спиною, біля вогнища, заговорили всі разом — і гучно.

— Послухай, — Крокодил зупинився, перепиняючи Айрі дорогу. — Залиш пацана. Навіщо ти йому життя ламаєш?

У сутінках обличчя Айри зливалося з нічним лісом.

— Ти чуєш? Навіщо ти ламаєш хлопчині життя? Через мене — ну добре, я мігрант, я дорослий… А з ним так чинити — навіщо?

— Ти почуваєш провину, — чути було, що Айра посміхається. — Це добре.

— До чого тут я?!

— До чого тут він? Тобі байдуже до нього, чужий хлопчак, пройшов він Пробу чи ні — тобі що з того? Але тобі здається, що ти винен. Правильно здається.

Крокодил відчув, як утомився сьогодні, як болить усе тіло й стогне порізана рука. У темряві наступив на корінь, що випинався з вологого злежалого листя. Засичав від болю в потривоженій п’ятці.

— Поріз затягнув? — спитав Айра.

— Ні.

— Їдь із Камор-Балом. Прикрась бідоласі цю путь.

— Це наказ?

— Це порада.

— Не поїду.

— На все свій час… Знаєш, навіщо їм дають ножі? Навіщо потрібні тесаки, крім того щоб чистити рибу, виготовляти рогатки з острожками, робити стандартні порізи для регенерації?

— Навіщо?

— Це частина випробування. Людина — повноправний громадянин — може бити товаришеві морду, але не зведе на нього зброї. Звів — усе, вільний, внутрішня незрілість.

— Та можна виховати… — почав було Крокодил.

— По-перше, я не вихователь. По-друге — незрілість у такому віці не піддається корекції. По-третє… — Айра примружився, — я серйозно, їдь із ним. Зважуйся.

— У вас не бувало війн? — спитав Крокодил. — Ви принципово відмовляєтесь від зброї, ви…

Він хотів сказати «пацифісти», але не знайшов підхожого слова: на язиці крутились архаїчні «миролюбці» з величезним хвостом побічних значень.

Айра ледь усміхнувся:

— Отже, на курс історії й культури Раа тобі не стало снаги?

Крокодил застидався.

— Устигнеш, — м’яко завважив Айра. — На професійних курсах, куди тебе відрядить хазяїн-покровитель.

— Чому тобі так важливо, щоби я не пройшов Пробу?

— Ти вже навчився регенерувати?

Крокодил промовчав.

— Сьогодні я тебе залишив тільки затим, щоби всіх пройняв приклад Камор-Бала, — сказав Айра. — Щоб увиразнити подію.

— І щоби їм було кого ненавидіти.

Айра хмикнув:

— Знаєш, я працюю. Мені потрібно, аби вони були весь час в екстремальних умовах. Це складно, так. Це Проба.

Це була вже друга безсонна ніч. Крокодил чудово знав, що завтра на світанку доведеться вставати, бігти кудись до повного виснаження і звітувати про здатність літати без крил, наприклад. Чи їсти черв’яків. Чи дихати під водою. Йому було однаково.

Він бродив сам по лісу, освітленому зорями, супутниками й світляками в траві. Сюрчали цикади або якісь їхні місцеві аналоги. Холоднішало, Крокодил розмахував руками, щоби зігрітись. Він би пробігся, але збиті ноги боліли.

Потім він почув шурхіт у кущах. «На місці Камор-Бала, — подумав він, — я вичекав би момент і зарізав кривдника на смерть. Залежний громадянин начеб не може нести кримінальної відповідальності…»

У кущах виявилась невелика тварина, на кшталт лисиці, але з голою шкурою. Потворна і водночас зворушлива тварюка. Крокодил розгледів її, коли вона перетинала галявинку — розсіяне світло мінилося на шкурі звірини, гладенькій, ніби намащеній. Блимнули в мороку величезні очі: тварина мала нічний триб й не хотіла, щоб їй заважали.

Крокодил потягнувся, розганяючи кров. «Отже, юридичні особливості: якщо Камор-Бал, громадянин із обмеженою дієздатністю, мене зараз заріже — хто відповідатиме? Батьки? Айра має рацію: я замало знаю».

Гола звірина розчинилась у темряві. Крокодил прислухався: не почув ні чужого дихання, ні поруху, ні навіть запаху. І знову Айра має рацію: я почуваюся винним… Хоча складу злочину немає в моїх діях. Повноправний громадянин не може брати зброю, якщо його смикнули за косичку…