Марина Дяченко - Мігрант

Колона на чолі з Айрою бігцем занурилася в ліс — перед цим інструктор дав хлопцям відпочити, викупатися в річці, змити кров і піт. Крокодил лишився, і Тимор-Алк лишився теж. Метис сидів над водою, час від часу роняючи туди рожеві краплі, й дивився на руку з порізом.

Крокодил, не гаючи часу на дурниці, відрізав дві смужки матерії від своїх штанів, так що вони перетворилися на пляжні шорти, і перев’язав руку. Потім ліг — вибрав найзручніше місце — й задумався.

Офіційний термін проходження випробування — двадцять один день. Теоретично можна принаймні відпочити на природі.

З другого ж боку, звичайні поселення на Раа такі само чисті, зелені, забезпечені водою й ідилічними метеликами, не кажучи вже про розкішні пейзажі. Отримавши статус державного залежного, можна спокійно й тихо працювати яким-небудь сортувальником газонового насіння, на дозвіллі вирізати ложки або писати вірші — це особливо цікаво, зважаючи на те, що тут усі рими свіжі. Тут нема книг у звичайному розумінні, тільки публікації в мережі: хочеш — пиши, не до вподоби — не читай.

Залежні можуть брати шлюб і заводити дітей цілком вільно. Їхні діти, досягнувши певного віку, можуть пройти Пробу й отримати статус повного громадянина, а можуть не проходити за бажанням. Ось, наприклад, Крокодил одружиться з місцевою, смаглявою і тонкою, буде їздити з нею на узбережжя, де повно чорних перлів. Хазяїн — держава, громада — сплатить йому відпустку раз на рік.

Він може піти на курси й навчитися водити човен, приміром. Теоретично може нічого не робити й відмовитись від навчання. Ходити коло «самовдосконалення». Йому не дозволять накласти на себе руки… й стати до роботи в міграційному офісі Раа. Очевидно, тому, що робота на таких посадах передбачає «суспільно-значущі рішення»…

Біль у ступнях допікав. Крокодил почувався скривдженим і не міг подолати це почуття. Айра каже багато слушного: він не хазяїн собі.

Він підповз до води, сів і сунув ступні в річку. Полегкість прийшла, але ненадовго. Крокодил знав, що за хвилину ноги змерзнуть; шкіра на його грудях обвітрилась і неприємно саднила, а плечі горіли, обпалені сонцем. Він не звик ходити без сорочки.

Вода повільно змінювала колір, бувши бузковою, ставала зеленавою. Сонячні плями мінились на її поверхні.

Тимор-Алк сидів незрушно. Крокодил, підвівшись, подивився йому через плече; на худющих колінах Тимор-Алка лежала, ніби непритомна, закаляна кров’ю рука: порізу не було. Був грубий рожевий рубець.

— Як ти це зробив?!

Тимор-Алк посидів ще секунду, потім повільно повернув голову. Зеленкувате волосся в нього на маківці стояло сторч. Лице, в тон йому, набуло зеленуватого відтінку.

— Ти загоїв! — Крокодил не йняв віри своїм очам. — Як ти це зробив, поясни мені?

— Це не зараховано, — дуже тихо, над силу вимовив Тимор-Алк. — Аби було зараховано, треба вкластись у п’ятнадцять одиниць, поріз стандартний… А я до стандарту не дотягнув…

Він нахилився вперед і спустив кисті в воду. Крокодил сів поряд.

— Я взагалі цього не вмію, — зізнався. — У нас уважають, що це неможливо.

— Я вдома тренувався, — сказав Тимор-Алк, не слухаючи його. — Я вкладався в п’ятнадцять, завиграшки. А тут не можу.

— Чому?

Зеленоволосий знизав плечима:

— Вони мене не люблять.

— То й що?

— Мені забирає енергію. Не встигаю відновитись.

— А тобі треба, щоби тебе любили?

Тимор-Алк криво всміхнувся:

— Досить нейтрального тла.

— Так, — схопився Крокодил, — а чому вони тебе не люблять? Тому, що ти метис?

Тимор-Алк кивнув.

— Це називається ксенофобією, — зауважив Крокодил авторитетно. — І взагалі це не личить цивілізованому суспільству.

— Тут у нас не цивілізоване суспільство, — сказав Тимор-Алк. — Тут острів, якщо ти зауважив.

— Зажди. Якщо річ у тому… Я їздив на монорейці, зустрічав різних людей, їх не дратувало, що я мігрант! Я бачив ще одного мігранта, він зовсім синій… Чому для цих парубків так принципово, що ти напівкровка?

Парубок подивився спідлоба. Устав, похитнувся й ледве втримався на ногах:

— Немає часу на розмови. Я пішов їх наздоганяти.

— Щасти тобі, — подумавши, озвався Крокодил.

— А ти?

— Не знаю, — він справді не знав. — Я не вмію затягати рани з власної волі.

Тимор-Алк завагався. Нахилився й вишукав у густій траві жорсткий листок, за формою схожий на півмісяць.

— Ось, пожуй, поклади на рану. Скласти регенерацію не допоможе… Та принаймні поріз загоїться швидше.