Марина Дяченко - Мігрант

— Я б хотів, щоб ти лишився з нами, — сказав Айра. — Зараз буде важко… Багато роботи.

Тимор-Алк підвів голову.

— А куди я подінуся? — Крокодил усміхнувся.

Айра й Тимор-Алк обмінялися швидкими поглядами.

— Андрію, — сказав Айра, — я вдячний Бюро, що прислало тебе на Раа.

— Ти мене лякаєш, — сказав Крокодил. — Такі речі…

Тимор-Алк недовірливо хмикнув.

— Бач, Андрію, — сказав Айра. — Ти — носій ідеї Землі. Ти якоюсь мірою і є Земля. Тобі не потрібне Бюро, аби повернутися.

Весла врізались у воду люто й злагоджено. Тимор-Алк веслував, човен розтинав ріку тупим носом, і ширококрилі комахи повторювали візерунком крил мінливу поверхню ріки.

«Отже, я — планета на околиці галактики? Я — тверда куля з розпаленими надрами, з базальтовою корою, масивна настільки, що тримаю на собі океани?

Мабуть, що так.

Я — мільярди людей? Я — місто, ріка, джунглі, забуте сільце, хлопчина-шахід, геніальний професор, пілот за секунду до краху, обиватель біля телеекрана, усе це я?

Я — інфляція, дезінтеграція, глобалізація, мілітаризація, «неілюзорний песець»?»

Він подивився на свою руку, вкриту паралельними шрамами. «Чи вмію я досі відновлювати силою волі зруйновану блакить моїх вен? Нема ножа, щоб перевірити…»

— Вибач, це маячня, — він звів очі на Айру. — Я не можу бути Землею.

— Звичайно, не можеш. Ти важиш набагато менше й не обертаєшся навколо світила.

Крокодил потер шрами:

— Бридня! Час, простір, імовірності…

— …Час, простір і ймовірності в світі ідей мають зовсім інше значення. Бюро переносить людей із майбутнього в минуле, заробляючи на цьому енергію, так. Та Бюро переносить матеріальних людей у матеріальному світі.

— А як інакше? — Крокодил потер долоні. — Я перенесу свій ідеальний образ на ідеальну Землю моїх спогадів?

— Ні. У нас із тобою повний збіг «донор—реципієнт», причому двобічний. Я розшарую для тебе реальність, Тимор-Алк проведе тебе в розлам. У нас тепер є досвід, і ми не помилимося; ти спроектуєш себе на образ Землі. Повернеш собі рідну мову. Повернешся.

— Та мене ж там нема!

— Значить, будеш.

— Та Бюро…

— Це поза компетенцією Бюро. Це світ ідей, наша територія.

Човен вийшов у широке озеро. Попереду, на протилежному березі, показався високий причал.

— Віртуальна подорож? — хрипко спитав Крокодил. — Світ моїх марень? Повернення вві сні?

Тимор-Алк зітхнув, не припиняючи веслувати. Крокодил подивився на нього й раптом зрозумів: у присутності напівкровки гріх сміятися над «маревним світом».

— Це буде просто повернення, — запросто мовив Айра. — Та, звичайно… якщо тобі є навіщо повертатись.

Човен, повернув і пішов уздовж високого озерного берега. На схилі піною лежали білі й рожеві квіти, хвиля від човна плавним балетним рухом обливала берег. Тимор-Алк нарешті припинив веслувати, весла склались, як лапи жука, і притислися до бортів.

— Це можливо? — тихо сказав Крокодил.

— Так.

— Я повернуся на Землю?

— Так.

— І назавжди зникну з Раа?

Крокодил стиснув у кулаці дерев’яну плашку на ланцюжку:

— Але ж я… я пройшов Пробу тут. Я… тут справедливо?

Айра кивнув:

— Я б хотів, щоб ти лишився з нами.

Крокодил подивився на воду. Схилялося сонце, дальній берег здавався відлитим із бузкового воску, і крила комах набули кармінового відтінку.

— Я б теж хотів, аби ти лишився, Андрію, — раптом сказав Тимор-Алк. — Ми полетимо до зір… І дуже скоро. Буде багато роботи, дуже багато. Залишайся.

— Спасибі, — пробурмотів Крокодил.

У повній мовчанці вони причалили, вибралися з човна, піднялись на порослий травою берег. Попереду виднілось узлісся; прокочували, не спиняючись, кабінки монорейки, у присмерковому небі дедалі яскравішими ставали вогні орбітальних станцій.

— А це вогні, що сяють над нашими головами, — сказав уголос Крокодил.

Вони стояли й мовчки дивилися вгору.

Рип-рип.

Попереду мерехтів вогник. Сутінки густішали, і здіймався вітер; Крокодил похитнувся, навалився на сніг лижними палками, мало не впав.

— Тато?

Андрійко стояв поряд, у світлій вовняній шапочці з хутряними вухами, в лижному костюмі з написом «Пума» на грудях. Крокодила вразило, як сильно хлопчина схожий на його, Крокодилові, дитячі світлини.

— Тату, ходімо, а то холодно?

Крокодил гарячково розглядав його: широкі пухнасті брови з білими смужками інею. Великі очі без тіні страху. Губи, трохи потріскані від морозу, яскраво-червоні, пухкі.