Марина Дяченко - Мігрант

Камор-Бал усміхнувся ширше:

— Дякую. Я вже зрозумів… Може, ти мігрував, щоб урятувати Раа?

— Моєму синові від цього не легше.

— Але ж його ще нема? У вас на планеті, той… велетенські ящери, так?

— Так, — Крокодил усміхнувся. — Ну, не буду тобі заважати.

— Спасибі, Андрію, — сказав Камор-Бал уже без усмішки. — Ти… дуже важлива людина в моєму житті.

Вони мовчки потисли один одному руки, й Крокодил вийшов, не сказавши більше ні слова.

Ззовні був хмарний, але світлий день, відтінками схожий на срібне карбування. Вузький міст без поруччя вів через лісову ріку, на тлі світлого піщаного дна було видно нерухомі рибини, що стояли вздовж берегів мордами проти течії. Айра, в широких чорних штанах і сорочці без рукавів, стояв, прихилившись до стовбура, сунувши руки в кишені, патлатий, плечистий, дивовижно схожий на хулігана в парку.

Крокодил зупинився поряд.

— Перший мігрант на сьогодні, — сказав Айра. — Шана щойно виходила на зв’язок. Знаєш хто?

— Тільки б не сапер і не піротехнік, — пробурмотів Крокодил. — Не тактик, не полководець, не спеціаліст з антитерористичних…

— Астрофізик.

Крокодил шумно видихнув:

— Значить…

— Це ще не все. Півгодини тому зареєстровано нетипові явища на сонці.

Крокодил подивився вгору — туди, де рідкі хмари ховали світило Раа, у його новій мові звично називане сонцем.

— Так, — сказав Крокодил.

— Так, — погодився Айра.

Чорне волосся лежало в нього на плечах. Бузкові очі здавалися трохи каламутними.

— Сьогодні-завтра з’ясується, що життя на нашій планеті лишилося на кілька витків навколо сонця, далі — катаклізм, вибух, і доведеться вилітати в дальній космос — усім, навіть домосідам.

Крокодил лайнувся:

— Чому так? На Раа так добре… Чому не можна спокійно, потихеньку… Без цокання бомби за спиною?

Айра знизав плечима:

— Бути більшим, ніж ти є. Стриміти до неможливого.

— Послухай, — сказав Крокодил, відчуваючи, як гарячі мурашки біжать по спині. — А летімо на Землю? Можна ж розрахувати… Дізнатися… Ми встигнемо саме вчасно — до появи людини. І ми навчимо її…

Він затнувся, тому що все, що він хотів сказати, раптом здалося йому пишномовним і банальним.

— І ми змінимо плин історії, — сказав він нарешті.

Айра кліпнув:

— Ти знав?

— Що?

— Щодо плину історії?

— Ні, — Крокодила обпекло вогнем і пойняло холодом, щось у словах Айри — в його інтонації — його налякало.

— Я говорив із Бюро щодо твоєї справи, — сказав Айра. — З приводу твого можливого повернення. Визнати контракт недійсним і таке інше.

— І? — сказав Крокодил і лишився незадоволений цим писком.

— Усі контракти Бюро стосовно Землі цілком невідворотні. На Землі… Коротше, мені здається, ти все-таки змінив плин історії. Усе пішло інакше. Тебе там більше нема.

Крокодил постояв ще секунду, слухаючи стугін у вухах.

— Ходімо? — спитав Айра.

— Ага, — сказав Крокодил.

Вони спустилися до води. Біля мосту чекав човен, схожий на видовбаний величезний стовбур. Тимор-Алк, що сидів на веслах, підгріб до берега; Крокодил заліз у човен, балансуючи, як на канаті. Прилад, подібний до гіроскопа, не давав човну перевернутись, але той мав таки ненадійний вигляд.

М’які кочети були обладнані підсилювачами, тому один Тимор-Алк веслував, як ціла партія галерних рабів. Він сидів спиною за ходом руху, не озираючись — човен ішов маршрутом, закладеним у бортовий комп’ютер. На кормі пліч-о-пліч умостились Айра та Крокодил.

— Як він? — спитав Тимор-Алк, коли човен вийшов на середину ріки.

— Складає на третій ступінь із біохімії, — сказав Крокодил, думаючи про інше.

— Мала стратегічна рада обговорює скасування Проби, — відсторонено сказав Айра.

Тимор-Алк підхопився:

— Що?!

— Ми, громада Раа, підемо зараз на велику Пробу без можливості перескладання… Разом, без поділу на повноправних і залежних, — Айра потягнувся, сплівши пальці, граючи м’язами.

Тимор-Алк сильніше насів на весла. Вода, струменіючи вздовж бортів, заревіла.

— Усе так погано? — спитав зеленоволосий, і голос його легко перекрив шум води.

— Добре, — Айра заклав руки за голову. — Ми впораємося.

— Айро, — мовив Крокодил, — ці, в Бюро… вони не сказали, як саме змінилась історія? Я… ну, врятував Землю чи занапастив її, чи просто в моїх батьків народилася дівчинка?

— Ти ж знаєш Бюро, — сказав Айра. — Витягнути в них інформацію…

— Розумію.

Вони пропливли під ще одним мостом, широким і круглим. На нижньому боці мосту сиділи величезні нічні метелики, крило до крила, звісивши голови й вусики донизу.