Марина Дяченко - Мігрант

Візерунок здригнувся. Обриси заворушились, ніби вусики крученої квітки в прискореній зйомці. І стали змикатися, зростатися, ставати до ладу.

Гармонія, от що це таке. Внутрішня гармонія; вона гоїть рани. Ось закрилась пробоїна; тепле повітря біжить ізсередини, і яскравішає візерунок. Повертається ритм, далекий звук складається в акорд, удатний, гарний…

«Крокодиле!»

Він розплющив очі.

Над ним нависало знайоме обличчя. Карі, з бузковим полиском, мутнуваті очі, й кола під очима. Загострений ніс. Пересохлі губи.

— Айро, — сказав Крокодил, ледве ворушачи губами. — Нема ніяких стабілізаторів. Це грандіозний… обман.

І зрозумів, що говорить мовою Раа.

— Ні, в мене немає доказів… із тих, що можна взяти до рук або переглянути на моніторі. Та я цілком певен того, що кажу. Співвідношення матерії та ідеї на Раа регулюють не стабілізатори! Стабілізатори — пустишка, пудало, плацебо!

Він хотів би зараз стояти перед величезною залою, перед цілою площею, заюрмленою тисячами людей. Він хотів би бачити хоча б десяток облич, звернених до нього, але у вогкому, пахучому, порослому ліанами приміщенні були, крім нього, лише бритоголовий старий у білих шортах та оператор інформаційної системи, напівголий, із квітковими гірляндами на шиї та зап’ястях. Оператор сидів на краю повільної підземної ріки, схрестивши ноги, подеколи торкаючись води мізинцями. На водну гладінь транслювалася картинка — мозаїка з багатьох екранів, порталів, моніторів, вікон, і в Крокодила не було змоги роздивитись їх усі.

За його спиною височів величезний скелет із черепом у кістяних долонях. Старий із прокуратури мовчав у своєму кріслі.

— Усі, хто живе на Раа… Спільнота… — Крокодил облизнув губи. — Це ми регулюємо співвідношення матерії й ідеї, всі жителі Раа, і повноправні громадяни, й залежні, й мігранти. Ми не громада. Ми організм, ми — стабілізатор.

Можливо, слухачі обговорювали його слова, але сюди, до кімнати з ліанами, не долинав звук.

— Задум Творця стосовно Раа…

Крокодил на коротку жаску секунду зрозумів, що не знає, що казати далі. Задум Творця… Чорне небо, вогні, дві половинки спіралі — кодовий замок…

Він охрип, і раптом слова повернулися.

— …Творець Раа зробив усіх людей вільними та щасливими. Та задумом Його були не свобода та щастя. Це — даність, а задум… подолання нездоланного! Він створив людей… рухливими зсередини, розумієте? Камінь застиг — це камінь… Ріка тече — вона ближча до задуму Творця, але все-таки це всього-на-всього вода… А людина — це не тінь на стіні! Це… промінь, що має джерело, але не має кінцевої мети. Тільки мотивація. Тільки воля. Світ Раа загине, зупинившись… і він близький до цього. Шукайте вихід! Невирішені проблеми, або… ну, я не знаю… Усе, мені більше нема чого сказати, я сказав усе.

Він закашлявся. Став на коліна, схилившись до річки, сьорбнув води пересохлими губами. Заколивалася найближча картинка на поверхні — група чоловіків і жінок, усього людей зо п’ятдесят, у великій залі, схожій на університетську аудиторію.

— У слухачів є питання, — м’яким жіночим голосом сказав соняшник на краю ріки. — Ви готові відповідати? Хвилину… Ні, це питання не до вас. Це питання до учасників слухань… Трансляція питання, співрозмовник — громадська група «Північ-північ-захід».

— Затор-Гай, індекс — один до п’ятдесяти, — сказав у тиші глухуватий чоловічий голос. — Повноправні громадяни, наш співрозмовник — мігрант. Він закликає нас відімкнути стабілізатори на підставі власного містичного бачення. Якби до цієї справи не був причетний Консул Махайрод, я вважав би, що це дурний жарт. Тепер я питаю себе, чи не провокація це… Кінець зв’язку.

— Шана, індекс — один до чотирьох, — утрутився знайомий голос. — Андрій Строганов — повноправний громадянин Раа, що одержав свідоцтво на проживання з виконанням усіх формальностей і повне громадянство з виконанням усіх вимог. «Мігрант» у цьому разі — самовизначення, але не статус.

— Є пропозиція, — вступив третій голос, теж жіночий, але скрипучий і старий. — Оскільки багато охочих висловитися, давайте формулювати текстовими репліками. Модераторе, переправляйте питання Андрієві Строганову… Є заперечення? Заждіть…

Поверхня ріки взялася брижами. Крокодил сів на мох, схрестивши ноги, і подивився на стелю, обвиту ліанами. Серед стеблиння ховалися світловоди, що переплавляли ззовні сонячне світло.

— Вам зручно? — спитав технік і знову побовтав рукою у воді. — Чи, може, підімкнути інший носій?