Мирослав Капій - Країна блакитних орхідей

Сами Атлянти був добрячий, лагідний нарід. Повільної вдачі, з природним нахилом до мистецтва, залюбки віддавалися музиці й танкам. Займалися управою рілі, ховом худоби й риболовлею, вкладаючи в ці заняття невеликий труд, бо сама природа постачала їм стільки всього, що недостаток в Атлянтиді був незнаний. Вбогих на Атлянтиді не було — як також незнані були там злочини. Всякого рода мистецтво, як також й технічні винаходи, що улекшували життя, дійшли там до найвисшого ступня розвитку. Ткацькі вироби та спосіб крашення матерій осягнули там найвисший ступінь досконалості, металюрґічні та керамічні вироби будили подив своєю красою та мистецькою обробіткою. Атлянти вживали машини до літання та знали прилади, щоби порозуміватись на віддаль. Щоби забезпечити свою країну від посухи, будували Атлянти штучні озера, з яких воду в посушні літа розпроваджувано каналами по всій країні. Атлянти перші освоїли дикі звірята й вчинили їх пожиточними людині, вони перші заводили культуру хосенних ростин, розводючи їх, як пр. бананові дерева та виноград по цілій країні. Все що пізніше інші раси й народи мали корисного й доброго для свого вжитку, бере свій початок в Атлянтиді.

У своїх віруваннях покланялися сонцю, вважаючи його тією животворною силою, що усьому на землі дає життя. Будували в честь його храми-піраміди, прикрашені різьбами та мальовилами, відбували в його честь празники, під час яких співом, музикою та танками віддавали хвалу його одвічній силі. Стіни їхніх храмів були викладані золотом та орішальком, металями, яких вживали виключно до прикрас. Вершки пірамід служили їхнім жрецям як обсерваторії, з яких стежили за рухами небесних зір. Біля святинь були і жрекині, що при сході і заході сонця грою на цитрах та піснями витали й прощали свого одвічного пана.

По їхніх храмах горів вічний огонь в орішалькових посудах, як символ сонцевого проміння. Вірили в животворну силу сонця та вплив небесних тіл на долю людини. Вірили також в безсмертність людської душі та вічне щастя людини, що чесно проводила своє життя. Вірили, що по смерти людська душа повертає до свого праджерела, з якого вийшла, вірили в одвічне істнування тієї людської душі. З великим пієтизмом ховали по мавзоляях своїх померших, вкладаючи до їх гробівниць все те, що дорогого й любого було їм за життя. Ціле життя своє кермувались Атлянти основною думкою їхньої моралі — «роби добре, не чини лиха». Тому то й злочини були у них незнані.

їх політичний та суспільний устрій був незвичайно цікавий. Ціла земля, взагалі все, що находилось в країні, належало до їхнього царя. Країна була поділена на провінції, якими управляли в імені царя його заступники. Цар мав біля себе верховну раду, яка складалася з учених стариків, що управляли кожний по своїй спеціяльності країною. Вони заводили нові способи праці в хліборобстві, піклувались каналізацією країни, вирощували кращі раси худоби, стежили за достаточним витвором продуктів потрібних до життя. Вони й ділили всі плоди й продукти між населення так, що кожний мешканець мав подостатком всього, що тільки йому було треба.

Торговлі в нашому розумінні не було. Надмір плодів й продуктів одної провінції міняли за плоди й продукти другої й розділювали між населення. В цей спосіб кожен мав забезпечене істнування й не потребував журитися за завтра. Цей суспільний лад спирався на високому почутті моралі, чесноти та взаїмному довірю. Ще з дитячих літ розвивали Атлянти в людей ці чесноти, стараючись особливо розвинути альтруїстичні почування а не допустити до розвитку егоїстичних рисок характеру Бо тільки егоїзм викликує ворожнечу між людьми, боротьбу кляс а за тим хаос й упадок цілого народа!

Ще одна цікава сторінка їхньої вдачі а саме незвичайно високе почуття племінної спільности. Ціле населення країни вважало себе братами, одною родиною. Ця взаїмна любов та довіря до своїх провідників вчинили те, що змогли вони створити такі культурні цінности й піднестись у свойому розвитку на такий ступінь, якого не осягнула ніяка раса на землі.

Так у щасті, в безжурному істнуванні проминали Атлянтам віки цілі. Поминувши наїзд чорних мешканців Лємурії і довгу війну з ними у висліді якої вдалось Атлянтам прогнати наїздників, ніщо не віщувало, щоб їх щасливе життя мало змінитися.

А однак з часом, головно підчас панування царя Трітоніка достерігається і серед Атлянтів, деякий занепад моралі й добрих обичаїв. Було це по війні з Лємурією, коли то в країну вернула ціла маса вояцтва, що відзвичаїлись працювати продуктивно. Починаються напади й грабунки на цих, що працюючи дома придбали майно, витворюється взаїмна ненависть нераз між членами тієїж самої родини, поширюється розпуста й легковаження культу сонця. Однак всі ці явища здавались проминаючими, здавалось, що прийде протверезіння й народ Атлянтів житиме вічно щасливо.