Олег Авраменко - Жменя вічності

— Все правильно, капітане, — зупинив мене Шанкар. — Ви дійшли тих же висновків, що й ми з професором Аґатіяром. Проте я сподівався почути від вас інше. Ви аналізуєте це явище як науковець. А я хотів би знати вашу оцінку як військового, адже віднедавна ви офіційно перебуваєте на службі в ґаллійському флоті.

— З погляду військового, — трохи збентежившись, відповів я, — тут теж не все гаразд. Крім чотирьох десятків станцій і пари сотень катерів з легкими корветами, в околицях дром-зони наші радари не виявили жодного великого корабля. Бойові станції — це, звісно, велика сила, але вони геть-чисто позбавлені маневреності; образно кажучи, мають стільки ж грації, скільки гіпопотам, а тому потребують потужного прикриття. Ми на власні очі бачили це у фільмі про атаку чужинців на Терру-Ґаллію. А тим часом весь флот, розгромивши чужинські сили в районі дром-зони, відразу попрямував углиб системи і навіть не став чекати, поки переґрупують канали. Складається таке враження, що командування цілковито впевнене у своїх тилах і навіть не припускає можливості, що до ґаббарів прийде допомога з інших систем. Безперечно, за кілька годин неможливо зібрати й перекинути сюди великі сили. Однак це не пояснює тієї безтурботності, з якою ще незаблокована дром-зона була залишена під опіку величезних неповоротких станцій під прикриттям кількох з’єднань легких кораблів.

Шанкар поважно кивнув:

— Саме це я й хотів почути від вас у першу чергу. А те, про що ви казали на початку, і є поясненням дивної поведінки ґаллійців у дром-зоні. Втім, зачекаємо ще трохи, щоб остаточно переконатися.

На цей час розміри дром-зони зменшилися до десяти тисяч кілометрів. Від неї відокремилися кілька іскор, у супроводі двох станцій віддрейфували трохи вбік і там погасли. Безсумнівно, серед тих іскор був і канал другого роду, що вів до Терри-Ґаллії.

Решта каналів стискалися далі, діаметр сяючої кулі зменшився до тисячі кілометрів, потім — до сотні, а досягши двадцяти кілометрів у поперечнику, вона яскраво спалахнула й згасла.

— От вам і підтвердження, — резюмував Шанкар. — Сто мільярдів каналів у чотирьох тисячах кубічних кілометрів. По сорок кубометрів на кожен канал. Діаметр повністю відкритої горловини такого каналу не може перевищувати семи метрів. Через таку вузьку щілину не протиснеться жоден корабель.

Очі в Рашель округлилися від подиву:

— Невже наші навчилися закупорювати канали?

— Виходить, навчилися. Тому станції не потребували потужного прикриття. Для підготовки до закупорювання всіх ста мільярдів каналів їм знадобилося кілька годин, але один окремий канал вони, мабуть, могли перекрити за лічені секунди. Нас врятувало тільки те, що при виході ми надсилали позивні.

Дівчинка мерзлякувато зіщулилась.

— А якби… якби канали вже закупорили? Якби ми хоч на годину спізнилися?

— На це запитання мені важко відповісти. У кращому разі нас рикошетом відкинуло б назад до Псі Козерога, а в гіршому — перемололо б як у м’ясорубці. — Шанкар сухо прокашлявся. — Тепер, постфактум, коли ми вже тут, я сподіваюся на другий варіант. Дуже сподіваюся, бо незабаром інші чужинці оговтаються й відправлять своїм союзникам підмогу. Цікаво, скільки кораблів вони втратять, поки не второпають, у чім річ?

Уперше за час нашого знайомства я почув, як Шанкар зловтішно хихоче.

Напевно, Клод Брісо сам підкинув командуванню ідею направити нас до Сатурна, а не посилати навздогін за головною ударною ґрупою, що прямувала до Землі та Марса. Він явно розраховував, що на час нашого прибуття база ґаббарів на Титані буде захоплена, а нам залишиться взяти участь у полюванні за рештками ворожих сил.

Загалом його план спрацював, хоча він, мабуть, не сподівався, що недобитих чужинців виявиться так багато і вони чинитимуть такий запеклий опір. Коли ми досягли Сатурна, орбітальний оборонний комплекс Титана був уже повністю знищений і почалося висадження на планету десанту космічної піхоти. Нас включили до складу бриґади легких крейсерів, що мали прикривати десантні транспорти від безладних та відчайдушних, але від того не менш небезпечних контратак ґаббарів.

Попри те, що командир бриґади, капітан першого ранґу Лорен, попервах сумнівався в дієздатності „Зорі Свободи“ як повноцінної бойової одиниці, ми чудово вписалися в його загін і діяли злагоджено з іншими кораблями, вчасно та точно виконували всі покладені на нас завдання.

Після успішного висадження десанту ми ще п’ять годин патрулювали орбіту Титана, відбиваючи спроби розрізнених ґруп ворога прорватися до планети. Відтак наша бриґада отримала наказ відійти в тил для поповнення боєприпасів, дозаправки та ремонту незначних ушкоджень, завданих ґаббарскими винищувачами.