Олег Авраменко - Жменя вічності

— Виконую, — коротко відповів я і впродовж наступної хвилини здійснив усі необхідні маневри.

— Задовільно, — сказав віце-адмірал Брісо, звірившись із даними на своєму тактичному дисплеї. — За тридцять сім хвилин ви залишите межі дром-зони.

— Можна збільшити прискорення, — запропонував я. — Навіть до ста одиниць. Ми вже перевіряли: ґравікомпенсатори працюють нормально, а всі пошкодження, завдані вірусною проґрамою, усунені.

Виникла пауза, спричинена відстанню між нами, потім почулася відповідь:

— Все одно не варто. Ви й так встигнете вийти з небезпечної зони. Вісім хвилин тому був оголошений початок одногодинного відліку. Отож у запасі маєте ще чотирнадцять хвилин.

Я хотів був запитати, про який відлік ідеться, але потім і сам збагнув, що саме має статися за п’ятдесят дві хвилини. Це було очевидно, без цього вторгнення не мало б успіху.

— До речі, сер, — промовив я. — Судячи з вашої реакції, ви вже давно знали про вірус.

Знову пауза. Нарешті він стримано відповів:

— Так, капітане. Цей вірус запустив у нашу мережу один аґент-п’ятдесятник. На жаль, ми не зуміли його відразу виявити, і в результаті зазнали катастрофи чотири наші кораблі. Крейсер „Зоря Свободи“ теж вважався втраченим. Ще три місяці тому ми оголосили всіх членів його команди загиблими. І Рашель також.

— А це не змінило ваші плани стосовно звільнення нашої планети? — запитав я.

З кількасекундною затримкою адмірал здивовано підвів брови:

— О! То ви про все здогадалися?

— Так, сер. Це було неважко.

— У такому разі не хвилюйтеся. Атака на Магаваршу почалася одночасно з атакою на Землю. Але відразу скажу, що я ще не знаю, як розгортаються там події.

— А Земля уже звільнена?

— Ще ні, — відповів Клод Брісо. — Вторгнення лише почалося, ми витурили Чужих із дром-зони, взяли її під контроль і саме збираємося заблокувати. Зараз перший ешелон головної ударної ґрупи знаходиться на півдорозі до орбіти Юпітера, прямуючи до Землі та Марса, а недавно почався бій на підступах до Сатурна. Його супутник Титан — один з найважливіших стратеґічних об’єктів у Сонячній системі: там розташована найбільша після марсіанської та земної військова база ґаббарів.

Я глибоко вдихнув, набираючись сміливості, і скоромовкою випалив:

— А ми можемо приєднатися до ваших військ?

З усього було видно, що мій співрозмовник не чекав на таке запитання. Мабуть, він вважав, що ми тільки й мріємо чимшвидше опинитися в безпеці, на борту однієї з бойових станцій.

— Але ж ви цивільний екіпаж. У вас немає досвіду участі в бойових діях.

— Не зовсім так, сер. Я справді лише льотчик цивільної авіації. Проте бортінженер, Арчібальд Ортеґа, активний член магаваршського Опору, там він проходив військову підготовку. Професор Шанкар є одним із керівників підпілля, він чудово справляється з артилерійськими системами. Професор Аґатіяр свого часу також брав участь в Опорі.

— Але… у вас на борту дитина.

— Je n’suis plus une enfant! [7] „Я вже не дитина!“ (фр.). — обурилася Рашель.

Оскільки вона вигукнула це досить голосно і її слова пішли в ефір, я не став нічого додавати, а просто дочекався реакції адмірала.

— Bon, bon, jeune fille, [8] „Гаразд, молода дівчина“ (фр.). — поступився Брісо з легкою усмішкою. Потім він знову став серйозним і звернувся до мене: — Подумайте самі, капітане Матусевич: як я подивлюся в очі своїй сестрі, якщо з цією jeune fille щось трапиться? Як я зможу сказати їй, що її дочка, яку вона вже поховала, все-таки залишилася живою, але потім знову загинула — цього разу остаточно й безповоротно?

Я не знав, що відповісти. Зате знайшлася з відповіддю Рашель.

— Пане віце-адмірале, — промовила вона офіційно. — Здається, ви забули, де ми знаходимось. Це не Терра-Ґаллія, не Новий Париж і не ваш будинок на Авеню-дез-Етуаль. Ми в космосі, у Сонячній системі, де йде війна за звільнення Землі. Зараз я для вас не племінниця, не дочка вашої сестри, а член екіпажу крейсера „Зоря Свободи“. Екіпажу, що був сформований поспіхом, але вже довів свою боєздатність. Саме з цього ви маєте виходити, ухвалюючи рішення.

Клод Брісо довго мовчав у задумі.

— Справді, Рашель, — сказав він нарешті, — ти вже не дитина… Гаразд, капітане Матусевич, я доповім головному командуванню про вашу… гм… ініціативу.

Відповідь прийшла, коли ми вже наближалися до кордону дром-зони.

— Головний штаб приймає крейсер „Зоря Свободи“ до складу Першого Флоту Визволення, — повідомив Клод Брісо. — Вам наказано прямувати до Сатурна і перейти в розпорядження командування Дев’ятнадцятої ескадри. Корекцію курсу починайте не раніше ніж через десять хвилин після виходу з дром-зони. Доти продовжуйте йти по прямій з п’ятдесятикратним прискоренням. Усе ясно, капітане?