Олег Авраменко - Жменя вічності

Однак серце моє кричало про інше. Воно знай повторювало, що без Рашелі моє життя втрачає будь-який сенс. Воно вкрадливо нашіптувало лукаву давню сентенцію, що все людство не варте того, аби через нього страждала бодай одна дитина. Воно намагалося переконати мене, що у зрадника Ахмада однаково немає шансів втекти з цим секретом, що він напевно буде знищений на підступах до заблокованої дром-зони, а якщо навіть якимсь неймовірним дивом прослизне крізь один з кількох доступних каналів, то після стрибка потрапить прямісінько в тенета ґаллійських патрулів.

Та все ж існувала можливість — мізерна, майже примарна, — що він якось викрутиться і добереться до своїх хазяїв-чужинців. Ця можливість руйнувала всі мої псевдолоґічні конструкції. Вона була ритуальним ножем, занесеним над жертовником боргу, на якому лежало життя Рашелі…

— Капітане Матусевич! — почувся раптом чийсь голос.

Я зупинився й побачив, як по бічному відгалуженню тунелю до мене прямує миловидна русява жінка років двадцяти семи, з погонами капітана-лейтенанта. За кілька секунд, уважно придивившись, я впізнав її. Це вона вийшла з нами на зв’язок у дром-зоні і розмовляла з Рашеллю, поки не втрутився Клод Брісо.

— Здрастуйте, капітане, — привіталась жінка. — Ви не пам’ятаєте мене?

— Звичайно, пам’ятаю. Але не сподівався вас тут побачити. Нам сказали, що ваша станція залишилася в дром-зоні.

— Виходить, вас неправильно інформували. Я служу тут, і… — Нараз вона замовчала, на її обличчі з’явилося розуміння. — Ага! Ви, мабуть, вирішили, що я була поруч з адміралом Брісо? Насправді це не так. Наша станція була найближча до вашого корабля, тому саме я зв’язалася з вами. А адмірал якраз чергував у командному центрі на флаґмані, почув нашу розмову й переключив зв’язок на себе. От він і справді лишився в дром-зоні.

— Тепер ясно…

— Між іншим, у вас дуже кепський вигляд, капітане, — зауважила жінка.

— Так, я трохи втомився.

— Чимось стурбовані?

— Ну… Та все думаю про свою планету. Ви нічого не знаєте про Магаваршу?

— Коли я закінчувала чергування, ніяких зведень ще не було. Інформація надходить до нас через Терру-Ґаллію, каналами другого роду. Ми, звичайно, використовуємо надшвидкісні кур’єри, однак і це потребує часу. — Вона на мить задумалась. — Я спробую роздобути останні відомості. А поки… Зайдімо до кафе. Це недалеко.

Упевнена в моїй згоді, жінка попрямувала до того ж тунелю, звідки прийшла. Я слухняно пішов за нею.

— До речі, — сказала вона на ходу. — Зараз ми обоє не при виконанні. Називайте мене Анн-Марі.

Я через силу всміхнувся:

— Дуже приємно, Анн-Марі. А я Стефан.

Кафе справді було близько. Ми ввійшли в напівпорожній зал, влаштувалися за одним з вільних столиків, зробили замовлення харчовому автомату: мені пару сандвічів і каву, а Анн-Марі лише чашку чаю.

Поки я їв, жінка відійшла до дальньої стіни, де стояло кілька кабін з інтеркомами, і протягом хвилини з кимсь розмовляла. Потім повернулася до столика, сіла напроти мене і, присунувши до себе чашку з чаєм, закурила.

— Щойно надійшла інформація від П’ятого Флоту Визволення. Наші війська ввійшли в систему Магаварші, витурили Чужих з дром-зони й наготувалися блокувати її. А це фактично перемога. П’ятий Флот вчетверо перевищує чужинські сили, сконцентровані у вашій системі.

— А вони… не закидають планету бомбами?

— Не турбуйтеся. Плануючи операцію, наше командування враховувало всі обставини. Вашу систему контролюють дварки та п’ятдесятники, вони не наважаться винищувати мирне населення, побояться помсти з нашого боку. За кілька років до цього ми продемонстрували їм, що маємо таку можливість.

— А саме?

— Наша диверсійна ґрупа прорвалася в систему Бетельґейзе і скинула на п’яту, незаселену, планету ґлюонну бомбу. Тепер на місці її колишньої орбіти з’явився свіжоспечений метеоритний пояс.

— Ґлюонна бомба? — перепитав я. — Ніколи про неї не чув.

— Це наша новітня розробка. Ви ж знаєте, що таке ґлюони?

— Загалом так. Ці елементарні частки є посередниками в сильній взаємодії, так само як фотони — в електромаґнітній.

— Атож. Теоретичний принцип дії ґлюонної бомби був розроблений ще років п’ятсот тому, але на практиці реалізований лише недавно, ґрупою наших учених. Технолоґія, звичайно, зберігається в найсуворішому секреті. Відомо лише, що вибух ґлюонної бомби, сам по собі не дуже потужний, на короткий час послаблює внутрішньоядерні зв’язки в радіусі кількох тисяч кілометрів від його епіцентру, а це призводить до миттєвого розпаду всіх нестабільних атомних ядер. Розумієте, що це значить?