Ростислав Мусієнко - Коротке замикання

— Ні… ну, може… в тяжкій формі це і є психозом… Але навіщо? Ви залишитесь цілком дієздатним…

Чужий раптом неспокійно засовався на стільці, визирнув у вікно.

— На жаль, час минає… Я не повинен був говорити з вами, треба швидше… Ви зараз заснете, — круто повернувся до Аспіранта. — Будете спати… спати…

Війнуло холодом. Аспіранту здалося, що кімната м’яко деформується; знову виразно відчув у роті смак вина. Наблизилася стінка, схопився за неї, — немов у забутті, не відчуваючи дотику, осів на ліжко. Краєм ока побачив — щось темне, нуртуюче, безформне піднялося зі стільця, протислось через навстіж розчинену кватирку й щезло.

Він прокинувся — просто в очі світило високе вже сонце. Повільно, міцно стуливши повіки, сів — м’яко обірвалося серце, прокотилася знизу хвиля нудоти. До піднебіння мов присох огидний присмак, в кімнаті було душно, відгонило. кислуватим. Аспірант, тамуючи тремтіння в ногах, добрів до кватирки й ухопив повні груди морозного смачного повітря.

Постояв, тримаючись за лутку. В голові поволі проясніло. З зусиллям згадував: «Аліготе», знайомі… балачка про поезію… новий підхід до Проблеми… — подумав про свою ідею без найменшого хвилювання. Але потім, потім… Пам’ять обривалася десь на сходах у будинку.

Кволо похитав головою. Такого з ним ніколи не траплялося. Але ні ляку, ні протесту Аспірант не відчув. Щось його непокоїло, щось невідкладно слід було зробити. Він зіпхнув на підлогу кілька вкрай рідкісних, з бібліотеки Професора, томів, присів — ліжко гидко скрипнуло. Аспірант каламутно дивився під стіл і раптом побачив там відкорковану, майже повну пляшку горілки. Він добре знав, у квартирі спиртного ніколи не водилося… «Може, вчора, по дорозі?…» — подумав нехотя. Відчував, щось не так, проте розібратись не виникало жодного бажання. Машинально налив у склянку для чаю, кривлячись, підніс до рота. Завжди на ранок його вернуло навіть від пива, але на цей раз — дивно — випив, наче воду. Обпекло. Аспірант різко видихнув, глянув зволоженими очима на годинник. Згадав, що сьогодні важливий семінар з його теми, Професор просив бути обов’язково… стенув плечима, прислухаючись до нових відчуттів… Думки, одна одної яскравіші, спалахували, плуталися, шибка видавалася магічним склом, крізь яке виднівся зовсім новий, змінений світ. Кудись іти, говорити про нудні, очевидні речі?… Аспірант хмикнув. Налив ще трохи.

Він так і не з’явився до Професора, ні тоді, ні в наступні дні. Зате Аспіранта часто бачили в пивничках, побіля сумнівних їдалень-забігайлівок, де він щедро ділився надзвичайними, карколомними ідеями в галузі астрофізики. Завсідники звали його хто Генієм, хто просто Геною і охоче пригощали. До Професора прийшов новий аспірант, навіть намагався розробляти Проблему, але в його трактуванні вона поступово стала звичайнісінькою проблемою, а далі й всього-на-всього темою для кандидатської. Ніхто цього навіть не помітив.