Володимир Обручов - Плутонія

Так у марних спробах дійшли до місця ночівлі, де в руслі стояло ціле озерце. Води в ньому було мало, але на дні лежала та ж грязь шаром невідомої товщини.

А лавовий потік повільно, але неухильно насувався ззаду.

Шарудіння, шелест і тріск перекочуваних брил, шипіння пари не затихали й на мить. Пахло сіркою з хлором, жара дедалі наростала…

Біля озера, на місці злиття обох вершин струмка, мандрівники перебігли через край старого потоку до русла, що поблизу лівої вершини. Але це русло являло собою таку ж смугу в’язкої грязі. Залишався ще один шлях — іти вчорашньою дорогою вгору понад цим руслом до озера Самітницького, щоб втекти від другого потоку лави, рискуючи наткнутися на перший. Це русло звужувалось між стрімкими кручами столової височини та схилом вулкана, і тут можна було сподіватися знайти вузьке місце, де неважко було б перемостити грязь брилами лави або перестрибнути через неї. Таке місце незабаром і знайшлося, але на другому березі русла здіймалися стрімкі скелі на кілька метрів заввишки. На них не можна було злізти, не можна було також пройти вгору або вниз понад їх підніжжям, бо його облямовувала та сама грязь.

Знесилені біганиною і хвилюванням, мандрівники сіли на брилах біля грязі й понурили голови. Їм залишалося чекати неминучої смерті: або задихнутися в грязі, залізши в неї при спробі перейти через русло, або спектися й згоріти на березі, коли потік лави наздожене їх. І те, і друге було однаково тяжко, і в кожного з людей, які потрапили в це безпорадне становище, виникала думка про самогубство, бо іншого виходу не буде.

Відпочивши трохи, Каштанов помітив, що фронт лави рухається повільніше. Він крикнув, схопившись з місця:

— Ходімо швидше, далі вгору цим берегом струмка. Ми встигнемо пройти повз край лави, вона майже зупинилася!

— Але якщо ми від лави втечемо, то наткнемося на ту, що затопила Самітницьке озеро і повернула, звичайно, вниз руслом! — безнадійним тоном сказав Папочкін.

— Це єдиний шанс для нашого порятунку! — наполягав Каштанов. — По-перше, вище по руслу ми, можливо, знайдемо брід через грязь у такому місці, де кручі лівого берега приступні. По-друге, дуже ймовірно, що обидва потоки лави не зливаються один з одним, а отже…

— Отже, між ними повинен бути більш-менш широкий простір, вільний від лави, — вигукнув Макшеєв, закінчуючи думку.

— Так, і на цьому проміжку ми можемо виждати, поки поверхня грязі не засохне так, що витримає нашу вагу.

— Ура! — закричали Громеко і Папочкін.

Всі підвелися і з новою енергією попрямували на південь, понад руслом, дряпаючись вчорашнім шляхом через рештки старих потоків. Ліворуч над ними, за сотню-дві кроків тягнувся фронт лави, від якого пашіло жаром. Але лава насувалася повільно, і вони поступово збільшували віддаль між собою і цим чорним валом, що ніс з собою смерть. Незабаром можна було помітити, що цей вал загинається вгору, піднімаючись по схилу вулкана. Фронт лави мандрівники обійшли щасливо.

— Ну, від цього ми втекли! — сказав Макшеєв, полегшено зітхнувши.

Русло в деяких місцях так звужувалось, що можна було перестрибнути через грязь. Але скрізь на протилежному березі здіймалася стрімка стіна, що перегороджувала шлях. Доводилося йти далі. Незабаром мандрівники почали підніматися на поверхню найвищого застиглого потоку на західному схилі вулкана, за яким лежала улоговина озера. Піднявшись наверх, вони побачили, що їх шанси на порятунок дуже збільшилися.

Цей старий потік поділив нову лаву на дві частини і сам здіймався між ними плоским горбом. З його гребеня, на якому мандрівники спокійно сіли, можна було бачити спереду під ногами улоговину, де вчора лежало, ніби дзеркало в зеленій рамі, тихе озеро, що так захопило Папочкіна. Тепер на цьому місці не було ні озера, ні пальм, ні трави, а розгорталося поле сірої грязі з окремими калюжами чорної води. Від вулкана на нього насувався фронт другого потоку і, внаслідок стикання гарячої лави з мокрою гряззю, біля підніжжя лунала безперервна канонада невеликих вибухів, що викидали хмарки білої пари.

Хоч від місця, де розташувалися мандрівники, було кроків п’ятсот-шістсот до потоків гарячої лави, але близькість розжарених полів дуже позначалася. Температура була пекельна. Плутон, якого більше не заступали хмари, теж пік немилосердно.

Сидячи без діла на місці, люди мліли від спеки і зняли з себе зайвий одяг. Почали відчувати голод і втому. Ночі не досипали, а потім весь час бігали і хвилювались.