Володимир Обручов - Плутонія

— Це не Воркун, — кричав зоолог, здираючись по брилах під дощем, — це чорт зна що: Плакун, Мокрун, Дощун.

— Водолієм назовімо його! — запропонував Макшеєв.

Але Папочкін уже не чув. Він знайшов низеньку розколину і заліз у неї головою наперед. Тільки вона була дуже коротка, і ноги залишилися зовні, під дощем.

Раптом жахливий гуркіт стряс повітря. Мандрівникам здалося, що каміння розчавить їх, як мишей у капкані. Всі вискочили із схованок.

— Землетрус! — закричав Громеко.

— Вулкан розірвався і впаде на нас! — волав Папочкін.

— Невже палюча хмара? — прошепотів Каштанов, полотніючи.

Через завісу дощу і хмар нічого не було видно, і після хвилинного переляку всі трохи заспокоїлися. Але ось з приглушеним тріском поблизу них торохнула бомба завбільшки з голову, вкрита спіральними борознами, і почала шипіти, тріщати й диміти під дощем. З боків, праворуч і ліворуч, вгорі і внизу, то тут, то там теж чути було удари й тріск падаючого каміння.

— На місця швидше! — крикнув Макшеєв. — Воркун розпочав стрільбу снарядами великого калібру.

Всі поквапно залізли в свої нори, звідки з завмиранням серця, але з інтересом спостерігали, як падали й шипіли бомби різної величини. Деякі, вдарившись об брилу, розліталися на осколки, наче гранати. Зате злива швидко перестала. Порив гарячого вітру промчав униз схилом, запахло сіркою і гаром. Хмари почали розвіюватися або підніматися вище. Снаряди перестали падати. Макшеєв вирішив визирнути з печерки.

— Воркун скинув свою шапку і показав нам свій червоний язик! — закричав він.

Всі інші теж повилазили і підвели голови.

Вгорі, між чорними хмарами, часом виступала вершина вулкана, на якій з одного боку звис короткий вогненно-червоний язик лави, що ніби дратував людей, які насмілились порушити віковічну самотність гори.

— Так, це з’явилася лава! — сказав Каштанов.

— Дедалі то гірше! Спершу він хотів потопити нас у грязюці, потім залити водою, потім прибити бомбами. Все це не допомогло, тому він вдався до останнього засобу і хоче залити нас лавою! — жартував Громеко.

— Кріпіться, Семене Семеновичу! Тепер уже вам капут, — сміявся Макшеєв.

— А бодай вас! — огризнувся зоолог. — Коли б небезпека була така велика, ви б самі дали дьору, як перед грязьовим потоком.

— Від лави ми втечемо не кваплячись! — зазначив Каштанов.

Але йти не було куди. В обох руслах ще бушували брудні потоки, і перейти їх було неможливо. А вгорі червоний язик швидко довшав, інколи зникаючи під клубами білої пари, що виділялася з його поверхні.

— Воркун намочив нас, а тепер висушить! Коли лава підійде близько, ми спершу висушимо на собі одяг, а тоді…

— А тоді намокнемо знову, як переходитимемо через потік, якщо не потонемо в ньому, — докінчив Папочкін жарт Громеко.

Але повітря звільнилося від попелу та хмар, і виглянув Плутон. Він швидко почав висушувати схили вулкана. Чорні лавові маси диміли, наче підігріті підземним вогнем.

Мандрівники зняли свій одяг і порозвішували його на камінні, спершу витиснувши воду. Громеко навіть зовсім роздягнувся і, зігріваючись промінням Плутона, радив усім взяти з нього приклад.

— А якщо Воркун почастує нас новою порцією снарядів. Сидіти в норах голими буде не особливо зручно, — зазначив Макшеєв.

— Коли з’явилася лава, то вибухи і виверження рихлого матеріалу звичайно припиняться, — пояснив Каштанов.

— Але коли доведеться тікати від лави, ми не встигнемо одягнутися.

В цю хвилину над вершиною вулкана вихопилась біла хмара пари, і над краєм кратера з’явилася вогненна стіна, яка швидко поповзла вниз.

— Перший потік лави пішов у долину озера, — зазначив Каштанов, — а цей, чого доброго, може і до нас дістати!

— А через який час? — поцікавились товариші.

— Може через годину, може й пізніше. Це залежить від властивості лави. Якщо лава важка і легкоплавка, вона рідка і тече швидко, а коли лава легка, в’язка, багата на кремнезем, вона трудноплавка і рухається повільно.

— Якою ж лавою частує нас Воркун?

— Досі, як це було видно з старих потоків, він виливав важку лаву. Очевидно, така ж буде і цього разу. Взагалі, за характером усіх порід, що на них ми натрапляємо в Плутонії, дуже важких, багатих на олівін і метали, важко сподіватися, щоб тутешні вулкани могли виливати легку кремнеземисту лаву.

— Отже, нам треба забиратися звідси якнайшвидше.

— Так, але я сподіваюсь, що, перш ніж лава дійде до нас, грязьові потоки зникнуть і ми вільно перейдемо через русло того чи іншого з них.