Володимир Обручов - Плутонія

Коли вони, нарешті, зупинилися, щоб звести дух, на висоті близько п’ятдесяти метрів над місцем стоянки і оглянулися, перед ними розгорнулася картина, яка показала, що втекли вони саме вчасно. Руслом, що йшло зі схилу вулкана, мчав шалений потік чорної води, який зривав великі брили застиглої лави з своїх берегів. За кілька хвилин грізний вал, заввишки метрів зо три, докотився до місця, де вони щойно безпечно пили чай, і в одну мить у його брудних хвилях зникли зелені кущі, захиталися й попадали пальми, зламані або вирвані з корінням. Майданчика не стало, ніби і не було.

— Здорово працює! — вигукнув Папочкін. — Ми вчасно забралися!

Тікаючи, мандрівники піднялися вище від цього лавового потоку, і з того місця, куди вони злізли, видно було внизу і ту, і другу вершини Грязьовий потік пройшов правою вершиною, і тепер всі повернулися в бік лівої, щоб подивитися, що там діється. Через кілька хвилин тісною долиною лівої вершини прокотився другий грязьовий потік. Він рухався повільніше, бо вода була переповнена попелом і дрібними камінцями і являла собою рідку чорну кашу, в струминах якої крутилися кущі, вирвані з корінням, та стовбури пальм.

— Їх несе з берегів озера, де ми були вчора! — вигукнув Папочкін.

— Ось вам і тихий, ідилічний притулок самітника! Озеро вже не існує, все затоплене гряззю, — сказав Каштанов.

— Так, тутешні вулкани, виявляється, дуже неспокійні сусіди! — зазначив Громеко. — Сатана почастував нас палючою хмарою, а Воркун — гряззю.

— І все-таки ми врятувались і тут і там і бачили грізні й цікаві явища природи, — сказав Каштанов.

— А тепер ми відрізані від моря і наших човнів! — вигукнув Папочкін, зовсім засмутившись. — Дивіться, праворуч і ліворуч бурхливі потоки, а ззаду нас — Воркун, який може ще чим-небудь нас почастувати.

Справді, мандрівники, сховавшись від грязьових потоків на скелі вулкана, опинилися в стані облоги і не могли зійти вниз долиною до моря, а позаду продовжував гримотіти вулкан.

— Якщо тепер прилине ще зверху лава, ми будемо між вогнем і водою. Приємна перспектива! — сказав Громеко.

— Так, Воркун ще не сказав свого останнього слова, — зазначив Макшеєв.

— Я думаю, що наші тривоги передчасні, — заспокоїв їх Каштанов. — Грязьові потоки швидко стечуть, і ми підемо до моря раніше, ніж лава, якщо така взагалі потече в цей бік, дістане до нас.

— А поки що нас тут промочить до рубця! Сховатися ж ніде, — бурмотів Папочкін.

Зоолог був цілком правий. Уже деякий час із хмар, що розповсюджувалися від вулкана, накрапав дощ, на який мандрівники, зайняті грязьовими потоками, не звернули уваги. Тепер дощ припускав, і всі почали оглядатися навкруги, щоб знайти хоч який-небудь захист. Розраховуючи на добру погоду, що стояла вже багато днів, мандрівники пішли в екскурсію легко одягнені, без плащів і намету, і тепер не було чим захистити себе.

— Мені здається, що там, вище, де багато великих брил лави, ми швидше знайдемо який-небудь притулок, — сказав Макшеєв, показуючи вгору на схил.

— І опинимося ще ближче до вулкана! — зітхнув Папочкін.

— Ваша воля, залишайтесь тут під дощем, а ми поліземо, — сказав Громеко.

Але зоолог не хотів відставати від компанії, і всі пішли вгору, по крутому потоку. І каміння, і взуття вже намокли, а тому йти було слизько й важко. Проте, незабаром дісталися до великого валу з навернених одна на одну брил, що означав кінець більш молодого потоку, який вилився поверх старого. Між брилами подекуди залишилися проміжки, достатні, щоб сховалася одна людина. Всі четверо розмістилися по цих норах, а мокрий Генерал заліз до Макшеєва, який був не дуже задоволений цим сусідством. Мокрі мандрівники, скорчившись у незручних позах на нерівному камінні, переживали досить неприємні хвилини і, щоб підтримати добрий настрій, перегукувались із своїх сховищ один з одним, коли гуркіт Воркуна трохи стихав.

Дощ лив безперестану. Незабаром і по поверхні лавового потоку потекли струмки брудної води, змішаної з попелом, і завдали мандрівникам нових прикростей.

Одному холодна вода замочила бік, другому — спину. Папочкін, який розтягнувся на животі в низькій і довгій норі, почув воду під собою. Він виліз назовні і з прокльонами почав бігати між брилами, шукаючи кращого місця.

Макшеєв, який бачив цю сцену, реготав: йому пощастило примоститися разом з Генералом у маленькій печерці в лаві.