Володимир Обручов - Плутонія

— Назовімо цей вулкан Воркуном! — запропонував Громеко.

Цю назву схвалили і занесли на карту, яку накидав Каштанов. Озеро дістало назву Самітницького, а струмок, що витікав з нього, ім’я Папочкіна.

— Ось ми і увічнили ваші надхмарні замки! — сміявся Макшеєв, записуючи ці назви.

Вода в озері була холодна і прісна, на смак навіть нагадувала зельтерську, бо з неї при легкому підігріванні виділялися пухирці вуглекислоти.

Обійшовши озеро навкруги і натрапивши на зручне місце, мандрівники з задоволенням викупалися в його живлючій воді й узнали, пірнаючи, що глибина його не більша як три метри. Ні риби, ні водяних рослин, ні комах у ньому не було.

Повертатися на місце стоянки було ще рано, тому вирішили зійти на столову височину. Це було неважко, бо верхній потік лави впирався в обрив височини, і брили являли собою щось ніби велетенські сходи. Отже, здираючись З брили на брилу, мандрівники швидко опинилися нагорі.

На сході під їх ногами, в глибокій ямі лежало озеро, а за ним здіймалися чорні зриті схили Воркуна, над яким панувала його крутобока вершина. З неї вився стовп чорного диму, який підносився в спокійному повітрі на величезну висоту. На південь, захід і північ розгорталася Чорна пустиня, така ж самісінька, як і навколо групи вулкана Сатани. На півночі вона впиралася в синю гладінь моря, а в інші сторони йшла до горизонту.

— Воркун значно вищий від Сатани, і схили його конуса крутіші, — зауважив Каштанов.

— А виверження, що почалося вже, не дасть нам змоги вилізти на його вершину, — додав Макшеєв.

— Побачимо завтра. Сірки нам тепер не потрібно, і ми можемо піти звідси у перший-ліпший момент.

Спустившись знову до озера тим же шляхом через потоки лави, мандрівники за годину опинилися на місці своєї стоянки.

Але Воркун не дав їм виспатися як слід. Через кілька годин їх розбудив страшенний, гуркіт, і вони схопилися перелякані.

— Невже і цей вулкан викидає палючі хмари? Дивіться, що там діється! — вигукнув Громеко.

Воркун був оповитий густими чорними хмарами, які спускалися щораз нижче схилом і одночасно розповзалися в усі боки. Відчувався помітний запах сірки і хлору. Хмари клубилися, освітлювані яскравими блискавками, а гуркіт, що виривався з надр вулкана, зливався з гуркотом грому.

— Ні, — сказав Каштанов, — палючої хмари нам боятися нема чого. Це виверження має інший характер, саме типу Везувію. Зараз викидається попіл та бомби, а потім, очевидно, з’явиться і лава.

— Нашому сходженню, зрозуміло, настав кінець.

— Авжеж! Було б безумством лізти на вулкан у такий час.

— Що ж ми робитимемо?

— Посидимо ще тут або ляжемо, щоб доспати, а потім підемо назад до моря.

— Чому ж не зараз?

— Цікаво спостерігати виверження так близько.

— А якщо на нас посипляться бомбочки?

— Навряд; ми тут біля самого підніжжя, і так далеко вони не літають.

— А якщо лава захопить нас?

— Лава тече повільно і від неї можна завжди втекти, навіть пішки.

— Ну, тоді залишимось і подивимось на роботу Воркуна. Але не погано буде за цей час поснідати.

Розклали вогнище, поставили чайник і, снідаючи, спостерігали за вулканом.

Він зовсім зник у хмарах, і навіть небо в зеніті затягло сірою поволокою, крізь яку Плутон здавався червоним диском без проміння. Він кидав зловісне, тьмяне світло на похмуру місцевість навколо вулкана.

Незабаром почав падати чорний попіл, пухкий, як пудра, спершу окремими частинками, потім чимраз густіший. Тому чай довелося пити, затуляючи кухлі рукою, щоб не наковтатися вулканічного пилу. Поступово почорніли і трава, і тростина, і листя пальм, а вода в струмку стала схожою на чорнило.

— Добре, що ми догадалися набрати води в нашу бляшанку, — зазначив Макшеєв. — Інакше залишилися б на цілий день без води. Але що це за шум?

Тому що гуркіт вулкана ослаб, у проміжках між вибухами грому можна було почути приглушений шум, ніби ревіння морського прибою, який поступово посилювався. Мандрівники переглядалися збентежено.

— Чи не палаюча хмара? — з тривогою запитав Папочкін.

— Треба тільки швидше наверх! — закричав Каштанов. — Руслом струмка мчить вал води або грязьовий потік. Я й забув, що це може статися. Берімо пожитки — і на гору!

Швидко спорожнили недопиті кухлі, зібрали речі та рушниці і побігли на гору лавовим потоком, здираючись по брилах, спотикаючись, намагаючись піднятися на достатню висоту над руслом струмка.