Володимир Обручов - Плутонія

Виявилось, що мурахи встигли вже збудувати новий міст.

Човен прив’язали в кущах нижче мосту, скинули на плечі в’язки хмизу, взяли рушниці, заряджені на всякий випадок картеччю, і пішли до мурашника. Не доходячи до нього, присіли за кущами біля дороги, щоб подивитися ще деякий час і переконатися в тому, що ніхто не перешкодить виконанню задуманого плану.

Все було тихо, і можна було взятися до роботи. В кожний із головних входів поклали в’язку хмизу, а поверх неї накидали найбільш сухих і тонких стовбурів, узятих з самої будови.

Підпаливши купу біля найдальшого західного входу, вони кинулися прожогом — один до північного, другий до південного входу, щоб підпалити їх і потім зійтися біля східного входу, де й закінчити підпалювання мурашника. Далі, коли буде потрібно, втекти до човна.

Каштанов, який розпалював вогнище біля північного входу, в глибині галереї, помітив мураха, що підбіг до загороди. Він притаївся за купою, з надією, що комаха вийде надвір і тоді можна буде покінчити з цим вартовим, щоб він не здійняв тривоги. Але мурах, оглянувши вогнище і спробувавши розтягнути його, побіг углибину, очевидно за допомогою. Тривога починалася, і треба було поспішати до останнього виходу.

Макшеєв був уже тут; він поквапно підпалював вогнище і зустрів товариша словами:

— Швидше, швидше! Треба тікати до човна.

Обидва побігли щодуху, але по дорозі зупинилися, щоб глянути назад. З середини східного входу вихвачувалося вже велике полум’я. З північного боку мурашник теж палахкотів у кількох місцях, і з багатьох верхніх ходів ішов густий дим. Але з південної сторони, де Макшеєв поспішав, побачивши стривожених комах, вогонь був слабкий, і на цьому боці з усіх верхніх ходів вибігали один за одним мурахи. Одні тягли яйця або ляльок, спускаючись з ними вниз, і відносили їх набік; інші метушилися безладно, підбігали до вогню або до отворів, що диміли, і падали обсмалені чи оглушені.

— Погано вдалася наша справа! — зазначив Каштанов. — Частина мурахів встигне врятуватись, блукатиме без пристанища по країні і нападе на нас. Доведеться завтра ж забиратися далі.

— А зараз нам теж треба забиратися далі! — вигукнув Макшеєв, показуючи на колону комах, що бігли дорогою до мосту.

— Чи не по воду вони побігли, щоб гасити, пожежу? — пожартував Каштанов, пустившись риссю поруч з товаришем.

Мурахи, безумовно, помітили паліїв і гналися за ними. Вони бігли швидше, ніж люди, і віддаль між тими й другими дедалі зменшувалась.

— Я більше не можу, серце не витримає! — задихаючись, крикнув Каштанов. Вік і спосіб життя Не давали йому змоги довго змагатися з Макшеєвим.

— Зупинімося й дамо залп, — запропонував останній.

Вони встигли звести дух, поки комахи Не наблизилися на п’ятдесят кроків, і потім вистрелили. Передні в колоні попадали, задні зупинилися. Їх було більше десятка, але за ними на деякій віддалі йшов другий загін.

Зібравши останні сили, переслідувані добігли до мосту тоді, як резерв підійшов до місця сутички.

— Лишенько, де ж наш човен? — вигукнув Макшеєв, що добіг перший до берега річки.

— Що ви, невже його немає?

— Немає, він зник безслідно!

— А чи тут він був прив’язаний?

— Тут. Я добре запам’ятав місце… А ось і вірьовка, якою він був прив’язаний, висить собі на кущі!

— Хто ж відв’язав і забрав човен?

— Може сам відв’язався і поплив за водою.

— А може мурахи затягли його?

— Що ж нам робити?

— Перебіжімо поки що через міст і зруйнуємо його за собою, — запропонував Каштанов. — Принаймні хоч річка відокремить нас від погоні.

Не гаючи часу, обидва перейшли через місток, що угинався під їх вагою, на другий берег. Переслідувачі були вже за сотню кроків від річки.

— Перетягнімо колоди до себе, а то, чого доброго, мурахи їх знову виловлять, — сказав Макшеєв.

Через хвилину, коли передні мурахи підбігли до берега, обидві колоди лежали вже біля ніг мандрівників. Глибока річка відокремлювала їх від переслідувачів, і ті в замішанні зупинилися біля берега. Їх було близько двадцяти, але на дорозі було видно ще нові підкріплення, що поспішали на допомогу. Ззаду них, у глибині галявини, мурашник палахкотів, як величезне вогнище. Полум’я здіймалося високо вгору, і клуби чорного диму вилися в спокійному повітрі, утворюючи чорний стовп, що підносився на величезну висоту.

— Можна подумати, що це виверження вулкана! — засміявся Макшеєв. — Ми їм все-таки добре відплатили за всі каверзи.