Володимир Обручов - Плутонія

Несподівано з-за кущів гирла річки один по одному почулися два постріли в задні ряди мурахів, а потім звідти вибіг Каштанов, тримаючи в руках палаючий жмут хмизу. Розмахуючи ним праворуч і ліворуч, він кинувся прямо на зграю комах, які метнулися в різні сторони.

Макшеєв і Громеко й собі кинулися до вогнища і почали кидати головешки в мурахів. Цей засіб допоміг — перша колона ганебно кинулася врозтіч до хащі, залишивши забитих, поранених і обсмалених на полі бою.

Покінчивши з ворогами цієї колони, всі троє, з Генералом, що набрався відваги, атакували з вогнем і ножами в руках комах, які знищували рибу. Частина поплатилася за свою ненажерливість життям, деякі встигли втекти, несучи в щелепах рибу або шматки намоклого й злиплого саго. Два мурахи потягли за собою всю ковдру, але їх наздогнали і забили. Генерал докінчував поранених, перегризаючи їм шиї.

Коли останні втікачі зникли в лісі, мандрівники могли перепочити і підрахувати свої трофеї та втрати. Мертвих, і тяжко поранених мурахів було сорок п’ять.

Замість п’ятдесяти рибин на вірьовці залишилося тільки п’ятнадцять, та кілька штук підібрали біля узлісся, що їх, очевидно, загубили вороги під час втечі. Більше половини саго було з’їдено або втоптано в пісок. Громеко дістав легкий укус у руку, а Каштанов у ногу, але товстий чобіт не піддався і захистив його від мурашиної отрути.

— Як ви вчасно з’явилися! — сказав Макшеєв, коли, оглянувши поле бою, всі сіли біля намету. — Без вашої підтримки і вигадки з вогнем ми не подолали б цієї навали, і вони закусали б нас на смерть.

— А де ви залишили Папочкіна? — раптом згадав Громеко.

— Ой, я й забув у розпалі бою, що Семен Семенович лежить у мене ще в човні!

— Лежить? Чому лежить? Що з ним трапилось? Він живий? — посипалися запитання товаришів, які зрозуміли тепер причину, чому несподівано швидко повернувся Каштанов.

— Живий, живий! У нас теж була сутичка з мурахами, і Семен Семенович дістав такий укус у ногу, що став інвалідом. Допоможіть перенести його в намет.

— Одну хвилинку! Дайте нам одягнутися, — сказав Громеко, який тільки тепер звернув увагу на те, що він, як і Макшеєв, досі були напівголі.

— А справді, чому ви обидва в такому дивному вигляді? — засміявся Каштанов. — Хіба ви купалися, коли на стоянку напали мурахи?

— Ні, нас знову скупали бронтозаври, — відповів Макшеєв і, одягаючись, розповів, як це сталося.

Нашвидку одягнувшись, Макшеєв і Громеко пішли за Каштановим до річки, де останній, кинувшись в атаку на мурахів, залишив човен з Папочкіним, який спав так міцно, що не чув ні пострілів, ні криків, і прокинувся тільки тоді, коли його підняли за руки і за ноги, щоб віднести в намет.

Поклавши Папочкіна, мандрівники порозвішували вцілілу рибу, поперетягували мертвих мурахів у море, і тільки після цієї неприємної роботи Каштанов, доїдаючи залишену юшку, розповів товаришам про свої пригоди під час невдалої екскурсії.

Мурахи, двічі потерпівши від непроханих гостей, могли повернутися у величезній кількості, щоб помститися за свою поразку. Побоюючись цього, мандрівники почали обговорювати, як бути далі. Папочкін і Громеко радили Негайно пливти, щоб забратися подалі від мурашника. Але Каштанову хотілося продовжувати екскурсію річкою вгору, припинену через мурахів, бо вона давала можливість дістатися в глиб таємничої Чорної пустині. Макшеєв підтримував цей план. Щоб його здійснити, треба було неодмінно покінчити з хитрими комахами, при існуванні яких екскурсія була б під безперервною загрозою. Тому вирішили почекати до вечора, а потім попливти до мурашника і підпалити його, користуючись сном комах.

Якщо цей задум буде здійснений, то шлях по річці стане вільний і можна буде зробити екскурсію вчотирьох на обох човнах, залишивши пліт і зайві речі в хащі на березі моря.

Відпочивши добре, Каштанов і Макшеєв попливли човном, захопивши рушниці, сокиру та в’язки хмизу. Папочкін не міг ще рухатися, а в Громеко від укусу розболілась рука. Тим-то обидва інваліди залишилися вартувати намет. Пливли знайомими місцями досить швидко. Минули рештки перепони, спорудженої мурахами, де ще диміли, догораючи, стовбури й чорні трупи комах. Далі виїхали на галявину і з-за кущів оглянули місцевість навколо мурашника, щоб не здибатися зненацька з ворогом. Але нікого не було видно. Комахи, очевидно, відпочивали в надрах своєї фортеці. Пропливли трохи далі до колишнього мосту через річку, звідки до мурашника йшла бита дорога, прокладена його мешканцями.