Володимир Обручов - Плутонія

Поки Макшеєв ще рибалив, ботанік облазив узлісся, збираючи рослини, і при цьому виявив сагову пальму, якою й вирішив скористатися. Вдвох її зрубали, розкололи вздовж і, вийнявши їстівну серцевину, розіклали її сушитися на ковдрах.

Закінчивши цю роботу, поставили на вогонь казанок з юшкою і сіли біля нього, обмірковуючи, до чого взятися після обіду.

— Відлучатися далеко ми не можемо, — зауважив Громеко, — тим більше, що доручити Генералові стерегти рибу не можна.

— Звичайно, — погодився Макшеєв, — хоч це й вірний пес, але навряд чи встоїть проти спокуси попоїсти досхочу в’яленої риби і пригадати свою батьківщину.

— Ну, що ж, наловимо ще риби і зробимо достатній запас її для себе і для собаки. Хто знає, чи скоро трапиться знову таке рибне місце. А це ящерне м’ясо, признатися, мені не до смаку, весь час їм його з огидою. Під час їжі я завжди намагаюсь думати, що це осетрина або білужина, а не родич жаби чи ящірки.

В цей час юшка почала закипати, і Громеко пішов до ковдр, щоб взяти саго для заварки.

— Ой, дивіться швидше на захід! — закричав він Макшеєву, який залишився за наметом біля вогнища.

Макшеєв вибіг на пляж.

З заходу понад берегом моря рухалися страховища, в яких по смугастих боках неважко було впізнати бронтозаврів.

Вони йшли повільно, обриваючи молоде листя з вершечків пальм та папороті, часом зупиняючись біля дерева, що здавалося особливо смачним.

— Ну, що нам робити, як ви гадаєте? — запитав Громеко. — Ми знаємо, що ці страховища полохливі і на нас не нападуть перші, але вони перетопчуть і подавлять нам і рибу, і намет, якщо ми пустимо їх сюди.

— Доведеться стріляти, — сказав Макшеєв, — спершу дробом, а коли це не допоможе, розривною кулею.

Обидва підняли рушниці, націлилися в групу страховищ, і чотири постріли глухо пролунали понад морським берегом.

Несподіваний шум і дріб, що посипався на тварин, неймовірно налякав їх. Але замість того, щоб повернути назад, незграбні велетні кинулись у воду і побігли повз стоянку понад берегом, на невеликій віддалі від нього, здіймаючи хвилі і фонтани бризок.

Безталанні мисливці миттю стали мокрі від голови до ніг, стримуючи човен, щоб його не знесло в море. Одна з хвиль набігла на берег і підмила встромлену в пісок жердину, до якої була прив’язана вірьовка з пров’ялюваною рибою, друга хлюпнула на ковдру, де сохло саго. Риба з вірьовкою упала на пісок, а саго намокло.

— Тьху, окаянні! — вилаявся Макшеєв, обтрушуючись після душу. — Все-таки накапостили!

— Ну, от вам і робота! — розважив його Громеко. — Ми не знали, до чого взятися після обіду, а вони про це подбали. Тепер треба всю рибу знову почистити, а саго помити в річці і сушити.

— І спершу самим обсохнути! А юшка наша, мабуть, уся википіла.

Бронтозаври, описавши півколо у воді, знову вилізли на берег, на схід від гирла річки, і побігли далі пляжем.

— І їм, мабуть, припало на горіхи, бач як кивають п’ятами. Дробом по мордах їх здорово сипонуло! — зловтішався Макшеєв, роздягаючись біля намету, поки Громеко знімав казанок з юшкою.

Порозвішувавши одяг для просушування і поставивши жердину з вірьовкою на попереднє місце, мандрівники в костюмах Адама розпочали свій обід. Генерал, наївшись зранку риб’ячих голів і нутрощів досхочу, розтягся на піску і задрімав. Ні він, ні зайняті їжею люди не помітили, як з лісу, недалеко від стоянки, вийшли один за одним шість мурахів, зупинилися, огляділися і так само тихо зникли в хащі.

Пообідавши, Макшеєв і Громеко прилягли в наметі й запалили люльки, перш ніж взятися чистити рибу від налиплого піску.

Раптом Генерал загарчав, схопився і люто загавкав. Вибігши з намету, Громеко і Макшеєв побачили, що їх стоянку оточили мурахи. Одна колона відрізала їх від гирла річки, друга насувалася з іншого боку до вірьовки з рибою і до ковдри з саго.

— А рушниці ж у нас не заряджені! — заволав Громеко, кидаючись до патронташа.

— Беріть картеч! — кричав Макшеєв, поквапно заряджаючи двостволку. — Паліть у правих, а я в лівих.

Права колона вже накинулась на рибу і стягала її з вірьовки, а ліва була за двадцять кроків від намету, коли пролунали перші постріли. Грім, дим і падіння підстрелених збентежили комах, і передні зупинилися вагаючись, але задні, приваблювані запахом риби, натискували, і військо знову рушило вперед. Стоячи біля входу в намет, куди, гавкаючи, забився наїжений Генерал, мисливці заряджали рушниці, щоб ще раз випалити з них, а тоді, озброївшись ножами і прикладами, розпочати рукопашну з ворогами, що насувалися з усіх боків. Але боротьба здавалась безнадійною, бо сили були нерівні.