Володимир Обручов - Плутонія

Тут було темно й холоднувато. Човен тихо плив по воді і тільки чути було дзюрчання під його носом та скрип жердин, що ними впиралися в галькове дно.

У більш відкритих місцях зеленого коридора ширяли й бриніли бабки, глухо дзижчали великі жуки, а при слабких поривах вітру ледве шепотіло й шуміло велике листя пальм та віти папороті і м’яко шелестіли хвощі.

Через кілька кілометрів зелені стіни відразу розступилися і перед мандрівниками розгорнулася велика галявина, яку річка перетинала впоперек. Ґрунт її був вкритий дуже бідною й дрібною рослинністю — щітками жорсткої трави кількох видів.

— Чи не починається часом ця річка поблизу тієї ж групи вулканів, яку ми обстежили? — зазначив Папочкін.

— Можливо, і в такому разі нам не буде чого робити, — згодився з зоологом Каштанов. — Хоч велика кількість води в річці дає підстави сподіватися, що її верхів’я знаходиться значно далі, серед Чорної пустині.

Пропливши ще кілометрів з три впоперек галявини, дослідники побачили, що спереду, де річка вужчала, з одного берега на другий була перекинута досить товста колода.

Вона звисала так низько над водою, що човен не міг пройти під нею.

— Можна подумати, що це міст, який хтось зробив для себе через річку! — засміявся зоолог. — В усякому разі треба причалити до берега і зруйнувати цю перепону.

— Дивно, таки справді скидається на міст! — вигукнув Каштанов, коли вони підійшли до перепони і побачили, що вона складалася не з однієї колоди, а з трьох, акуратно покладених поруч.

— Правда, річка навряд чи могла так укласти ці стовбури! — погодився Папочкін. — Та коли це міст, то хто ж його збудував. Невже в цій юрській країні є люди? Це було б надзвичайно цікаво!

— В юрський час не було вищих ссавців, як ви знаєте. Навіть птахи були представлені тільки формами, перехідними до ящерів.

— Але ж не ящери влаштували міст!

— Ви забули про мурахів. Істоти, настільки розумні, що будують складні житла за певним планом, цілком можуть збудувати й міст, бо плавати не вміють і води бояться.

— Ваша правда! Он і житла цих клятих комах! — вигукнув Папочкін, показуючи на захід.

З цього боку справді було видно величезний мурашник, цілком такого ж типу, як і знищений мандрівниками.

За кілька хвилин мандрівники скинули в річку сухі і легкі стовбури хвощів і пішли до човна, щоб пливти далі. Але, на своє здивування, вони побачили, що в човен уже заліз непроханий пасажир — мурах, який обмацував їх речі, тоді як другий стояв на березі.

— Ого, ці чорти вже тут як тут, а наші рушниці в човні!

— Беріть ніж, спершу атакуємо того, що на березі. Я спереду, а ви забігайте ззаду.

Обидва побігли до комахи, яка, побачивши ворогів, стала в оборонну позу, притиснувшись до кущика. Каштанов відвернув її увагу, наступаючи з ножем, а в цей час Папочкін, нагнувшись через кущ, розрубав мураха надвоє.

Але він не помітив, як той мурах, що був у човні, швидко вистрибнув на берег і вп’явся своїми щелепами ззаду в його литку. Зоолог скрикнув від болю й несподіванки.

Каштанов, прибігши на допомогу, розрубав і цього мураха, але ледве звільнив від нього товариша; довелося розрізувати на кілька частин голову комахи, що вп’ялася щелепами в ногу.

Рана, заподіяна комахою через товсту шерстяну панчоху, була невелика, але отрута укусу швидко діяла, і нога почала горіти й дерев’яніти.

— Присядьте поки що на землю, я зараз дістану нашатирний спирт і бинти з похідної аптечки, — сказав Каштанов.

— Ні, ні, допоможіть мені зійти в човен, огляньтесь!

Галявиною до них швидко наближалося десятків зо два мурахів; ще кілька хвилин — і довелося б розпочати нерівний бій. Не гаючи часу, Каштанов взяв під руки зоолога, який ледве волік ногу, спустив його з укосу в човен, потім стрибнув сам, і з-під самого носа ворогів, що вже підбігли до берега, відіпхнув човен.

Продовжувати екскурсію годі було й думати: один гребець лежав безсилий на дні човна і стогнав від болю, а стривожені мурахи могли переслідувати човен, що дуже повільно плив проти течії, і не давати йому пристати до берега. Тому Каштанов, не довго думаючи, повернув човен за водою і взявся за весла. Він намагався триматися середини річки, щоб уникнути нападу комах. Папочкін ледве роззув поранену ногу, дістав нашатирний спирт і бинт; нога вже розпухла, почервоніла, і кожен рух викликав сильний біль.

Через півгодини човен наблизився до краю лісу, що облямовував галявину з півночі і відмежовував її від моря. Ворогів уже не було видно, і Каштанов вирішив зупинитися, щоб зручніше влаштувати пораненого. Він розіслав плащі на дні човна і поклав на них Папочкіна. Потім вийняв запасну сорочку і, змочивши її водою, поклав як охолодний компрес на поранене місце. Це полегшило біль, і зоолог задрімав. Відпочивши трохи, Каштанов поплив далі.