Володимир Обручов - Плутонія

Так минула половина дня, і гребці почали поглядати вже на берег, шукаючи місце з паливом для привалу на обід. Вранці вони знову наловили багато риби і тепер збиралися смажити її.

— Он спереду на березі якісь купи колод, — вигукнув, нарешті, Макшеєв.

Спрямували човни так, щоб поступово наблизитися до берега, і налягли на весла, сподіваючись на смачний сніданок. Але коли колоди були ще за сотню метрів, Каштанов, придивившись пильніше, сказав:

— Це зовсім не купи колод, а якісь тварини величезних розмірів, мертві або сплячі.

— Обережніше, тримайте далі від берега! — крикнув Макшеєв, помітивши, що купи ворушились.

Човни зупинилися кроків за двісті, і гребці з здивованням і з жахом дивилися на берег, на якому лежали одне біля одного, простягтись на піску, чотири якихось страховища. Тулуби їх здіймалися над пляжем, наче довгі горбки метрів по чотири заввишки. Вздовж спини йшов вузький і плоский гребінь, але без щитів і шипів, як у стегозавра, а зовсім гладенький і, мабуть, голий. Боки тварин були піщано-жовтого кольору з довгими і вузькими темними поздовжніми смугами, а тому здалека справляли враження купи колод, накладених одна на одну.

Навіть з такої близької віддалі важко було повірити, що це не чотири штабелі колод, а страхітливі тварини, завдовжки не менш як п’ятнадцять-вісімнадцять метрів. Але ці штабелі здимались з боків при диханні, іноді здригалися, а хвости ворушились у воді, здіймаючи брижу на її дзеркальній поверхні.

— Як би примусити їх встати? — промовив Папочкін. — Треба ж розглянути їх як слід і сфотографувати.

— Кілька розривних куль неважко послати в ці туші, — зазначив Макшеєв, — але чи не закінчиться це дуже погано для нас? Якщо страховища роз’яряться і кинуться сюди, вони нас проковтнуть в одну мить.

— А хижаки це чи травоїдні? — поцікавився Громеко. — Що це велетенські ящери, в цьому сумніву немає.

— Я гадаю, що це не хижаки, — сказав Каштанов. — Таких величезних розмірів хижаки ніколи не досягали. Для них треба було б надто багато тваринної їжі, а природа з цього погляду додержує певної економії. Пригадайте, що всі найбільші тварини теперішнього часу, як слони, носороги, бегемоти, кити, — не хижаки.

— Ну, в такому разі можна пополювати на них! Гляньте, скільки м’яса: можна нагодувати цілий батальйон! — промовив ботанік, хапаючись за рушницю.

— Заждіть трохи, — попередив його Каштанов. — Хай вони навіть не хижаки, але розлютувати їх навряд чи буде розсудливо: вони можуть кинутися на нас і потопити наші човни, як шкаралупиння.

— А якщо вистрелити в повітря або послати в них заряд дробу, щоб вони сполошилися? — не вгавав Громеко. — Дріб тільки полоскоче цих велетнів.

— Ну, добре, тільки підпливемо спершу так, щоб бути проти них, але хоча б за сто метрів від берега. Якщо ці тварини сухопутні, то вони так далеко у воду не полізуть.

Коли човни опинилися проти страховищ, які й далі лежали собі спокійно, Громеко послав у них подвійний заряд дробу. Дріб або звук близького пострілу, що відбився луною від стіни лісу, примусив тварин схопитися на ноги.

Страховища якось дивно замотали своїми довгими шиями, що закінчувалися голівкою, напрочуд маленькою порівняно з величезним тілом, хоч і досягали вони сімдесяти п’яти сантиметрів у довжину, а потім важкою риссю, незграбно перевалюючись, побігли понад берегом. Ноги в них були короткі й слабі порівняно з масивним тілом.

— Я думаю, що це бронтозаври — найбільш травоїдні ящери верхньоюрського часу, що швидко зникли на землі через свою незграбну організацію і відсутність захисних органів, — сказав Каштанов.

— Хто ж міг нападати на цих велетнів? Адже вони мають не менш як п’ятнадцять-вісімнадцять метрів завдовжки, більш ніж чотири метри заввишки, — поцікавився Макшеєв.

— І незважаючи на ці розміри, хижакові, наприклад цератозаврові, зовсім пусте перегризти шию такому страховищу, не кажучи вже про винищення його яєць і малят.

— Вони і в Плутонії, мабуть, нечисленні! — зауважив Папочкін.

— Ми вже бачили багато ігуанодонів, птеродактилів, іхтіо— і плезіозаврів, а цих зустрічаємо вперше. А тому що страховища виявили себе полохливими, то я пропоную підпливти ближче до берега, щоб фотографія вийшла трохи більша.

Ящери побігли на захід, тобто в ту ж сторону, куди пливли наші мандрівники, і, відбігши з півкілометра, зупинилися. Тому через короткий час човни, наблизившись до берега, опинилися знову проти них. Папочкін зробив два знімки і, приготувавшись до третього, попросив ботаніка вистрелити, щоб сфотографувати тварин під час незграбного їх бігу.