Кір Буличов - Біла сукня Попелюшки

Тут Павлиш зміркував, що черепаха рухається не просто до берега, а до сховища, відрізуючи Павлишу дорогу додому. Він зупинився в нерішучості. Може, це було випадковим збігом, і черепаха його не бачила, а може, робила вигляд, що не помічає Павлиша.

Черепаха дісталася до двометрового обриву, і тут же з-під панцира зміями вилетіли блискучі щупальця, обхопили нерівності каміння, і черепаха легко сплигнула, повисаючи на секунду, погойдуючись на щупальцях, і м’яко опустилася на майданчик біля грязьового кратера. Павлиш зрозумів, що у черепахи кілька ніг — товстих, міцних, гнучких.

Черепаха виявилася обманщицею. Вона була зовсім не незграбною і не повільною. Вона лише прикидалася такою. Павлиш обережно, щоб не привертати уваги цієї тварюки, пішов уздовж кромки води, сподіваючись, що черепаха не встигне перетнути йому шлях. Черепаха, немов розгадавши наміри людини, швидко покотилася вниз по схилу, допомагаючи собі щупальцями й кінцівками, і тоді Павлиш, охоплений ірраціональним жахом перед первісною жорстокою силою, що виходила від чудовиська, кинувся бігти. Ноги роз’їжджалися по гальці, сніг хлистав по забралу.

Він біг по кромці берега, під ногами хрускотів лід, йому здалося, що в чорному ілюмінаторі сховища промайнуло чиєсь обличчя. Якщо його побачили, то встигнуть відчинити двері.

Люк був відкритий. Павлиш закрив його за собою й притулився до нього спиною, намагаючись перевести дух. Тепер залишалося лише натиснути на кнопку, впустити в перехідник повітря, відкрити внутрішній люк, розповісти про усе й почути рівний голос Вана: «Я ж попереджав про обережність».

Але Павлиш не встиг протягнути руку до кнопки повітродуву, як відчув, що люк за спиною повільно відкривається.

Найрозумнішим у цей момент було знову закрити люк. Потягнути за важіль і закрити. Але Павлиш утратив цілковите самовладання. Він побачив, що за край люка тримається чорне блискуче щупальце. І він кинувся вперед, щоб відкрити внутрішній люк і сховатися в сховище. Він знав, що внутрішній люк не відкриється, поки перехідник не наповниться повітрям, але сподівався на те, що усередині вже знають про те, що відбувається і тому відключать автоматику.

Люк не піддався. У перехіднику стало темніше. Черепаха заповнила собою зовнішній отвір. Павлиш обернувся, притиснувся спиною до внутрішнього люка і підняв руки перед грудьми, хоча розумів, що щупальця черепахи куди сильніші за його руки. Справу вирішували секунди. Чи зрозуміли нарешті там, усередині, в чому справа?

У перехіднику спалахнуло світло. Павлиш побачив, що черепаха вчепилася щупальцем у важіль зовнішнього люка, замикає його. Інше щупальце кінцем лежало на вимикачі. Виявляється, світло увімкнула черепаха.

— Я за вами від самого гейзера гнався, — вимовила черепаха. — Ви що, не бачили? Чи, може, злякалися?

Повітря з шелестінням заповнювало перехідник. Голос черепахи виходив з-під півкулі на її панцирі.

— А на вулиці я кричати не можу, — пояснила черепаха, — у мене говорилка малопотужна. Ви тут новенький?

Внутрішній люк пішов убік. Павлиш не втримав рівноваги, і черепаха підтримала його щупальцем.

— Ну й гнали ж ви, — сказав Ван, не приховуючи зловтіхи, — ну і мчали. Місцеві форми життя страхітливо діють на відважний Далекий флот.

— Не біг, а планомірно відступав, — поправив його Пфлюґ. Він був у фартусі. Над каструлями піднімався апетитний димок. На столі були розставлені тарілки. — Ти вечерятимеш з нами, Нільсе?

Біоформ-черепаха відповіла глухим механічним голосом:

— Не знущайся, Гансе. Ти що, не здогадуєшся, як мені іноді хочеться нажертися? Чи хоч би сісти по-людськи за стіл. Дивна річ: організму це не потрібно, а мозок усе пам’ятає, навіть смак черешні або березового соку. Ти коли-небудь пив березовий сік?

— Хіба в Норвегії є берези? — здивувався Єрихонський.

— У Норвегії багато чого є, у тому числі берези, — відповів біоформ. Він протягнув Павлишу довге щупальце, доторкнувся до руки й додав: — Вважайте, що ми знайомі. Нільс Хрістіансон. Я не хотів вас налякати.

— У мене тремтять коліна, — признався Павлиш.

— У мене теж би тремтіли. Я винен, що не розповів про Нільса, — сказав Єрихонський. — Коли живеш тут місяць за місяцем, настільки звикаєш до буденності біоформів і взагалі усього, що нас оточує. Тим більше що я сильно розсердився на тебе, Нільсе. Ти навіщо ганяв діагноста? Турбуєшся про здоров’я? Що тобі варто було викликати мене зі Станції? Я б негайно прилетів. До речі, Дімов теж тобою невдоволений. Ти вже три дні не виходив на зв’язок.