Кір Буличов - Біла сукня Попелюшки

Дімов возився в перехіднику, потім відкрив люк, впустив клуб пари. Він намагався угамувати тремтіння.

— Думав, помру, — сказав він. — Молодець Алан.

— Чому? — запитав Павлиш.

— Йому не сподобалися хвилі в тому секторі. У нього своя теорія — географічна. Характер і місце землетрусу, що наближається, він розраховує по малюнку хвиль. Йому добре — згори усе видно. З сейсмологами він через це страшенно сперечається. Вважає, що його теорія — панацея від усіх бід, а вони вважають, що вона схожа на ворожіння на кавовій гущі. Мабуть, вони мають рацію, вони фахівці… Мене хтось викликав?

— Нільс просив передати вам дані по прогнозу.

— Давайте. Ні, що за молодець Алан! Прилетів саме сюди. А знаєте, Павлишу, я більше вірю птахам, ніж нашому катеру. Якби Алан не прилетів, довелося б вас на флаєрі посилати.

— Говорить Вершина. Вершина викликає Сховище, — увімкнувся приймач. — Хто на зв’язку?

— Сховище слухає, — відповів Павлиш.

Дімов підійшов ближче.

— Говорить Сен-Венан. Ми вилітаємо.

— Добре, — відгукнувся Дімов. — Не забудьте передавач. Розумієте, — Дімов обернувся до Павлиша, — наші передавачі добрі для геологів та інших наземних жителів. Приторочив до грудей і тупай. А біоформам вони незручні. У будь-який слушний час вони намагаються від них позбавитися. А насправді, навіщо літаючому біоформу зайві триста грамів ваги? Для нього кожен грам зайвий.

У сховище повернувся Пфлюґ. Він довго возився в перехіднику, зітхав, гримів бляшанками, потім насилу протиснувся в люк.

— Дивовижний день, — вимовив він, розставляючи на столі своє господарство. — Три норми, три норми принаймні. Рідкісні екземпляри самі лізуть на берег.

Він помітив, що Павлиш сидить за рацією, і сказав:

— Я бачив, як ішов катер. Тільки не встиг запитати. Що, підводники ще не приплили?

— Про всяк випадок підготуйте медпункт, — велів Дімов.

— Мабуть, краще це зроблю я, — помітив Павлиш, — а ви поки почергуйте біля рації.

— По-перше, Пфлюґ нікудишній радист, — заперечив Дімов. — По-друге, ви, Павлиш, підозрюю, нікудишній ветеринар. Ви забуваєте, що біологічно наші друзі і колеґи не відносяться до антропоїдів.

— Так, — підтвердив Пфлюґ, — правильно, як це не прикро. Але я впевнений, що нічого поганого не станеться.

Він відкрив ящик у кутку біля перегородки, став перебирати блискучі інструменти й ліки, поглядаючи при цьому на бляшанки зі своїми трофеями.

Поступили повідомлення з флаєра, який вилетів зі Станції. Флаєр пройшов уже п’ятдесят кілометрів. Нічого в океані поки не помічено.

У вікно Павлишу було видно, як зі схилу гори біжить Гогія. За ним, навантажений контрольними приладами, йшов слідом Нільс.

— Що там на катері? — спитав Дімов.

Павлиш викликав катер.

— Увесь час подаємо сигнали, — відгукнувся Ван. — Поки відповіді немає. А у вас що нового?

— Нічого.

— Сховище! — наклався на ці слова рівний високий голос одного з птахів. Павлиш ще не навчився розрізняти голоси біоформів. Видно, насадки у усіх були однотипними. — Сховище! Бачу Сандру!

— Де? — запитав Павлиш.

— Південь-південь-захід від Косої гори. Тридцять миль. Ви мене чуєте?

— А що вона? — крикнув Єрихонський. — Що з нею?

— Вона тримається на воді, але мене не помічає.

— Катер, повідомите ваш квадрат, — зажадав Дімов.

— 13-778, — відповів Ван. — Північний захід від острова.

Дімов увімкнув екран-карту.

— Сімдесят п’ять миль, — сказав він. — Навіть якщо точно вийдете в квадрат, вам знадобиться півгодини.

— До зв’язку. — Ван вимкнувся.

— Півгодини, — тихо повторив Дімов. І тут же викликав птахів: — Ви зможете надати їй допомогу?

— Ні, — відповів голос. — Я тут один. Мені її не підняти. Вона, по-моєму, непритомна.

Павлиш швидко натягував комбінезон.

— Де маска?

— Візьми мою, — велів Пфлюґ, — он вона лежить.

Дімов побачив, що Павлиш майже одягнений.

— Ти знаєш цей флаєр?

— Ще б пак.

— Я з ним, — сказав сейсмолог Гогія. — Добре, що я не встиг роздягтися.

Дімов повторив:

— Тридцять миль на південь-південь-захід. — Потім обернувся до мікрофона. — Через дві хвилини до вас вилітає флаєр. Буде хвилин через десять. А катер не встигне раніше, ніж через півгодини.

Коли Павлиш закрив за собою зовнішній люк, він устиг здивуватися тому, як змінилося освітлення. Сонце було затягнуто червонястим серпанком, і чорна гора підсвічується ззаду, немов там таївся театральний прожектор.

Сейсмолог першим ускочив у флаєр. Павлиш підняв ногу, щоб піти за ним, але тут двері в сховище відкрилися, вилетів Пфлюґ, що не встиг ні одягнутися, ні натягнути маску. Він відкрив рота, намагаючись вдихнути повітря, і кинув в їх сторону маленький медичний контейнер.