Кір Буличов - Біла сукня Попелюшки

Тут Дімов зробив паузу. І Павлиш зіпсував увесь ефект, продовживши фразу:

— Космос — це не продовження земного океану!

Дімов відкашлявся, замовк, немов переживаючи образу, як актор, якому якийсь нахаба підказав із залу: «Бути чи не бути»! Адже він, актор, готував, репетирував цю фразу кілька місяців.

— Даруйте, — зрозумів невибачність своєї репліки Павлиш, — я раптом згадав обривки дискусій тих часів.

— Тим краще, — вже впорався з собою Дімов. — Отже, ви сказали, що космос — це не земний океан. І тоді вам неважко здогадатися, де Геворкян отримав підтримку.

— У Космічному управлінні.

— У Далекій розвідці. Ви не уявляєте, скільки ми отримали заявок після того, як Геворкян надрукував свою основну доповідь! До Геворкяна поспішили хірурги й біологи з різних, часом несподіваних сторін. Проте це були важкі роки. Всім хотілося негайних результатів, а добровольців ми поки не брали. Але виник глибоководний собака. Вірніше, краб-собака. Потім ще три роки дослідів, поки ми змогли сказати з усією впевненістю, що гарантуємо біоформу-людині повернення її колишнього вигляду. І вісім років тому почалися досліди з людьми.

— А хто був першим біоформом?

— Їх було два. Сельвін і Скавронський. Вони були глибоководними біоформами. Працювали на глибині шести кілометрів. Вони не могли б переконати скептиків, коли б не випадок. Ви не пам’ятаєте, як урятували батискаф у Філіппінській западині? Ні?

— Коли це було?

— Виходить, не пам’ятаєте. А для біоформії це епоха. Батискаф утратив керування. Він потрапив у тріщину і був засипаний підводною лавиною. Зв’язок урвався. Загалом, стався той випадок, коли будь-яка техніка відступає. А наші хлопці пішли до нього. У мене десь зберігаються знімки й вирізки тих років. Якщо цікаво, я вам потім покажу…

Усе возить із собою, подумав Павлиш. І говорить про ті події, як про стародавню історію. А пройшло всього шість-сім років.

— У той час в інституті вже готувалися кілька добровольців. Розумієте, навіть для сьогоднішніх можливостей процес біоформування надзвичайно складний. Припустимо, працював у нас Грунін. Доброволець, штурман Далекого флоту. Йому треба було працювати на планеті з тиском удесятеро проти нашого, де радіація в сто разів вище за допустиму норму, а температура на поверхні плюс триста. До того ж додаються пилові бурі та безперестанні виверження вулканів. Звичайно, можна послати на таку планету робота, якому під силу такі умови, ба навіть всюдихід, настільки складний, що людина в ньому буде як муха в кібернетичному мозку. І все-таки можливості робота й людини у всюдиході будуть обмежені. Грунін уважав, що зможе сам пройти ту планету. Власними пальцями помацати, на власні очі подивитися. Він дослідник, учений. Отже, ми з’ясовуємо, яким умовам має відповідати нове тіло Груніна, які навантаження має воно витримувати. Ми обчислюємо програму такого тіла, шукаємо аналоги в біологічних моделях, вираховуємо екстремальні допуски. І на основі цих розрахунків ми починаємо конструювати Груніна. Ми усе це зробили.

Дімов замовк.

— Грунін загинув? — запитав Павлиш.

— Всього передбачити не можна. І найменше в цьому слід винити Геворкяна. Створюючи біоформа на основі конкретної людини, ми повинні пам’ятати, що в новому тілі залишається мозок саме цієї людини. Будь-який біоформ — людина. Не менше, але і не більше. Потім був Драч, і Драч теж загинув.

Павлиш згадав портрет Драча в залі Станції. Груніна згадати не зміг, а Драча згадав, бо той був дуже молодий і довірливий.

— Він повернувся, — продовжував після паузи Дімов. — Його чекала ретрансформація, повернення в людську особу. Усе мало скінчитися благополучно. Але на Камчатці, як на зло, почалося виверження вулкану, і потрібно було підірвати пробку в жерлі, а для цього спуститися в кратер, проникнути в жерло й підірвати, ви розумієте? Вони попросили наш інститут допомогти. Геворкян відмовився навідріз. Але Драч випадково почув цю розмову. Він пішов, усе зробив, а повернутися не встиг.

— Не хотів би я бути біоформом, — сказав Павлиш. — Як на мене, це не по-людському.

— Чому?

— Важко відповісти. У цьому є щось неправильне. Людина-каракатиця.

— А де межа ваших допусків, колеґо? Скажіть, у скафандрі виходити в космос не по-людському?

— Це одяг, який можна скинути.

— Черепахова шкура не відрізняється принципово від скафандра. Тільки панцир черепахи довше знімати. Сьогодні ви обурюєтеся біоформами, завтра повстанете проти пересадок серця або печінки, післязавтра зажадаєте заборонити аборти та пломбування зубів? Усе це втручання в справи високого Провидіння.