Василь Базів - Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Ось як влучно осмислював І. Франко найглибші істини: «Дещо у тім уривку неясне. Замість «візьму я кров» деякі читають: «візьму свою кров»; замість «кусень глини» інші читають «кусень кості». Яка була промова богів, що згадується в першому рядку, невідомо. В усякому разі і тут бачимо, що нарада Ельогім перед сотворенням чоловіка, про яку коротко згадує Книга Битія, мала собі далеко докладніший взірець у вавилонській поемі. Що Мурдук сотворив чоловіка з глини, замішаної кров’ю, і то своєю власною кров’ю, се оповіщає й Бероз, говорячи, що він відрізав собі голову, своєю кров’ю замісив глину і з неї сотворив чоловіка».

Іван Франко віддає належне вченим Пенсільванського університету, які вели розкопки у місті Ніппур. Саме тут було знайдено рукотворну письменну пам’ять людства, що потрапила сюди (як стверджує Франко) із першого на планеті міста Ур.

Правда, знайома назва? Це той самий Ур, з якого був родом первопатріарх Авраам. Іван Якович захоплено дивується: невже ці божественні начала начал тримав у руках Авраам?

У рамках строго наукової колії Франко не міг зупинитися на півслові: «Перечитуючи пильно ті Мойсеєві книги, вчені люди швидше переконалися, що признавати їх написання Мойсеєві нема ніякої підстави... Так звані Мойсеєві закони взяті не раз живцем з того ж вавилонського зводу».

Уявляєте, Старий Завіт писав не Мойсей? Круто. Ну, добре, обурилися, як казали тоді, гебреї (до речі, звучить краще навіть, ніж нині поширене у нашій мові — євреї).

Може, хтось з них сприйняв Франків переказ як посягання на богообраність єврейського народу, хоча це — суща дрібниця, бо ця обставина якраз найменше хвилювала генія.

Та й потім уже не вчений, а поет Франко — автор найгеніальнішої у світовій літературі однойменної поеми «Мойсей», що визнають і самі євреї, до речі, написаної тоді ж і тією ж рукою, що й «Сотворення».

Я навіть допускаю, що Франка мучила ця приголомшлива антитеза щодо авторства «Біблії», що могло привести його до уже його власної творчої антитези — до задуму поставити цьому великому землянину літературно–філософський пам’ятник українською мовою. Хоча мова тут, як перша прикмета геніальності, — загальнолюдська.

Зрештою, хіба не знімає усі звинувачення тодішньої інквізиції від інтелігенції і кліру, що самого Франка одразу ж номінували на найвище звання «українського Мойсея»?

Не у кожного народу є свій Мойсей, а якщо є, то не більше ніж один на все земне життя цього племені людського.

Нині уже нема дискусії, що «Біблія» суголосна із шумерським епосом, а первопатріарх Авраам був не ким іншим, як жерцем із знаменитого шумерського міста Ур. А тоді Франко, простудіювавши європейську науку, лише переповідав її.

Захоплюючись першою на Землі бібліотекою, знання з якої зробили переворот не просто у світовій науці, а в самому самоусвідомленні себе на Землі Людиною, Іван Франко сягав могуттям свого розуму крізь століття між ним і між нами: «Які книги і записки примістили в ній (бібліотеці) старовинні мешканці тої країни? Як далеко в глибину існування людського роду сягають вони? А передовсім — чи заховались вони у руїнах уруської святині по нинішній день, аби засвідчити усьому світові безмежну давнину існування людського роду на Землі і його прадавню цивілізацію, — на усі ті питання дадуть нам докладну відповідь американські вчені вже в короткім часі. Приготування до розкопок руїн ніппурської святині вже почалося. Як будемо жити, познайомимося і з ними».

Не судилося авторові «Сотворення». Не дали жити і дожити. Як заведено у нас: не так тії воріженьки, як добрії люди.

Для мене особисто болить от яке питаннячко: оскільки Франко «нічогісінько не виссав із пальця», а лише виклав те, що писали мудрі американці, німці, англійці, французи, а цитати він наводить із мов цих народів, бо цими мовами він володів вільно, як і багатьма іншими, але чому цих європейців не цькували вдома, а лише вбивали українця українці, і лише за те, що переповів із пізнаного і відкритого європейцями?

А тому, що канібалізм, особливо що стосується інтелекту, — наша національна риса. Була і є донині. Я це знаю не із пліток. Був би Франко неукраїнцем, ніхто б його не вбивав заживо. Був би він неукраїнцем, прожив би довгий вік, як і більшість світових геніїв, переважно довгожителів.

А так вбили моральним терором і безславно захоронили у чужій могилі у домашніх капцях, бо на похоронні черевики геній не мав грошей.