Василь Базів: Кінець світу. Том 2. Пiсля…

К. Ясперс пише, що «перше дихання» в осьовому часі вирвало людство із доісторії, а «друге дихання» у наступній осі покликане здійснити «справжнє становлення людини».

Різниця між цими «диханнями» у тому, що тоді вісь дала про себе знати у вулканічних вибухах самопізнання на окремих цивілізаційних островах, а тепер її глобальна лава покриває все людство.

Значущість нинішнього моменту може зрівнятися хіба що із приреченістю племені, про яке відомості по всьому світу нещодавно розповсюдилися через комунікаційне павутиння Інтернету. Із людиноподібних істот першої плеяди землян десь 35 тисяч літ тому залишилося із кількох сотень тисяч лише якихось дві тисячі. Достеменно не встановлено, який «атомний гриб» тодішнього зразка призвів до того, що людство опинилося на волоску. Адже цей останній легіон міг спопелитись у братовбивстві або беззахисно впасти жертвою навіть локального стихійного лиха — пожежі, урагану, голоду, потопу, не кажучи вже про капризи нашого часу — цунамі чи тайфуни.

І розмноження та становлення людства не відбулося б. Воно зникло б, не народившись, якби всохла ця суспільна крапля, з якої розлилися океани земної цивілізації. Але ці дві тисячі встояли і дали початок нам, семи мільярдам. От яка глобальна відповідальність лежала на плечах цих наших батьків–засновників — кроманьйонців.

Лише в кінці ХХ століття народилася міждисциплінарна наука, яка блискавично набирає ваги і значимості, — синергетика — наука про переміни. Ключовим поняттям нової науки є точки біфуркації, які окреслюють епохальні відрізки історичного русла. Коли плин стабільний і розмірений, ніщо не може протистояти його інерційній силі і змінити це русло. Але коли течія доходить до чергового біфуркаційного роздоріжжя, стійкість перетворюється на свою протилежність, ще вчора єдино можливі береги враз розмиваються, і відкривається перспектива множинності прокладання русел. Біфуркація — це вир, у який втрапляє раптом одне із сотень поколінь. Вир, у якому течія історичного процесу стає вразливою і слабкою, у якому малі причини можуть породити великі наслідки, у якому кроки міряються сажнями. Смисл біфуркації найвлучніше виражає якраз закон мінімаксу — коли мінімальні дії викликають максимальні наслідки.

Нинішнє покоління, якому випало жити одразу у двох — другому і третьому — тисячоліттях, першим відчуває на собі дію цього закону, бо йому судилося звершити великий перехід із епохи в епоху, тектонічні скрижалі яких здвигаються під нашими ногами.

В руках нашої богообраної плеяди — не просто естафетна палиця чергового бігуна на короткій дистанції, з яких складається нескінченний рух світової спільноти земними орбітами. Власне, це не черговий відрізок довжиною в покоління, а вихід на новий виток планетарного поступу — перехід з одного стану існування у якісно інший, який лише щойно зароджується, а тому манить та п’янить свідомість мислячої еліти і приголомшує та пригнічує рефлексії й інтуїцію мас своєю тотальною новизною і всеосяжністю.

Її феномен настільки епохальний, що дружні потуги мало не всіх загонів всесвітнього розуму — філософії, економіки, соціології, політології, психології, кібернетики та інших й інших — лише на первинній стадії пізнання і відтворення.

Науковці — це мисливці за смислами. Блискучі російські «мисливці» у мислительських хащах, Максим Калашников та Сергій Кугушев у своєму тритомному трактаті «Третій проект» так передають стан, у якому перебуває сучасник: «Погано йому без смислу, нудно». І відтак сам смисл смислу: «Смислом можна вважати вписування чогось у щось більше... Смисл — це усвідомлення людиною чи країною присутності чогось більшого і вищого в порівнянні із власним існуванням. Зміст життя наповнюється відблиском того, що більше самого життя... Смисл цивілізації визначається через її місце, роль і значення у психоісторії людства».

Як пише блискучий іспанський мислитель Х. Ортеґа–і–Ґассет: «Справа у тому, що наш світ якось раптово розрісся, збільшився, а разом з ним розширився і наш світогляд. Останнім часом світогляд цей охоплює всю земну кулю; кожен індивідуум, кожна середня людина бере участь у житті всієї планети... Згідно із законом фізики, що речі знаходяться там, де вони діють, ми можемо назвати всюдисущою кожну точку земної кулі. Ця близькість далечіні, ця присутність відсутнього розширили до фантастичних розмірів світогляд кожної окремої людини».