Дмитро Бузько - Кришталевий край

«Чуєш, сурми заграли?..» нагадували могутні акорди старим бійцям колишні бої.

— Цей новий світ, завойований у боях і в праці залізною рукою трудящих, під залізним керівництвом його партії, — казав знову Діденко, — дав можливість здійснювати найкращі мрії, спрямовані на благо людства. Здійснилася мрія про кришталеву добу людства. Та хіба ж наша доба тільки кришталева? Вона кришталева, вона електрична, вона зоряна, бо ми тепер знаємо життя далеких зір, вона — доба здійснення найблискучіших досягнень науки й техніки, найкращих людських мрій, доба побудови комунізму… В нашому новому світі має змогу успішно працювати кожен, хто любить життя, хто хоче щастя для всіх людей на земній кулі.

Загудів, затремтів кришталевий палац від оплесків, вигуків. Знову лунали звуки гімна.

«Чуєш, сурми заграли?..» нагадували могутні акорди колишні запеклі бої.

Сяйво, що вирвалося з кришталевого палацу культури, зустрілося з першим промінням червневого сонця, коли Грубер і Валя сідали в свій невеличкий кришталевий літак, збираючись летіти до моря, на березі якого розташувалося Кришталеве місто, потужний центр виробництва скла-кришталю.

Кришталевий літак легко полинув угору. Його човен був кольоровий, а крила прозорі, й здавалося, що то високо летить світлокрилий метелик.

— Давай трохи політаємо над околицями Кришталевого міста, — попросила Валя, — бо ми ж цілий місяць відпочиватимемо на Кавказі. Подивимося перед від'їздом на наші заводи, на чудові скляні заводи.

— Добре, — згодився Грубер, набираючи висоту. Внизу плескався Каспій. На березі Кара-Бугазу розташувалися скляні заводи, використовуючи славетний мірабіліт — сульфатну піну карабугазьких хвиль — на виробництво скла. Далі, за Кришталевим містом, за заводами розіслалася… О ні, не пустеля, як колись!

— Я пам'ятаю, як у школі я вивчала географію, — казала мрійно Валя, оглядаючи веселу країну садів, нив та лук, що розіслалися від Каспія на схід, у бік Аральського моря, — і завжди мені Каспій уявлявся якимсь пустельним і мертвим. Це через ті пустелі та дикі неродючі степи, що оточували його майже з усіх боків. А тепер яка прекрасна країна! Фріц, — звернулася вона до чоловіка, — а приємно думати, що наш винахід теж допоміг переродженню краю. Ти пам'ятаєш перші експедиції для освоєння пустелі? Які труднощі були найперші, найголовніші? Бездоріжжя!.. Пам'ятаєш, як героїчно перемагали радянські автомобілі сипучий пісок пустель? Тоді покликали автоцистерни з нашою рідиною, що казково швидко перетворює пісок на скляний покрив. Правда, пісок пустель знову засипав скляні дороги. Та байдуже: ми їх поновлювали. Ми вкрили пустелю цілою сіткою склистих доріг, що міцними жилами переплели мертве сипуче тіло пустелі, й воно почало оживати. Поволі спинили пісок. І, ставши нерухомим, він одразу втратив свою грізну силу. Пам'ятаєш, як з різних боків бійці науки пішли в атаку на нього? Під командою ботаніків, грунтознавців, гідрологів та інших фахівців ціла армія працівників різних фахів розпочала довгий стратегічний: бій з пустелею. Закріплений пісок швидко вкривався спеціальними рослинами. За кілька років на ньому почав з'являтися перегній. На березі Кара-Бугазу організувався центр скляного виробництва, щоб використати безмежні поклади сульфату. Було збудовано велетенські скляні заводи…

— Ось вони, — вимовив Грубер, скеровуючи аероплан униз.

Внизу розіслалися велетенські споруди скляних заводів. Назвати їх заводами чи одним великим заводом не можна було. Величезний масштаб виробництва та інертність виробів і матеріалу — скломаси — до температури й різних атмосферних явищ робив недоцільним будування приміщень для різних процесів виробництва. Більшість процесів провадилися просто під відкритим небом. Механізація, доведена до найвищого ступеня давала змогу обслуговувати виробництво лише невеличкою кількістю механіків. Для апаратури було побудовано в різних точках невеличкі скляні вежі, звідки механіки керували механізмами велетенського виробництва.

Скло розтоплювалося у величезних резервуарах, що згори здавалися чотирикутними озерами. Шихта — пісок, сульфат, крейда — засипалася невпинним конвейєрним потоком з одного боку резервуара, а з другого — скло, відповідними реактивами доведене до дуже рідкої консистенції, насосами вибиралося й через труби наливалося у різні стандартні форми.

Валя мала рацію, як колись казала Груберові, що шибки з його скла, певне, будуть вальцювати, а не витягатимуть способом Фурко. Виливання та вальцювання були основними формами роботи на карабугазьких скляних заводах. Звичайно, способи пересування та видування теж застосовувалися. Але значно менше, бо для них потрібні були складні машини, а це виходило дорожче..