Дмитро Бузько - Кришталевий край

Все це згадала Маргарита. Згадала й стримала себе. Більш того, лють скривдженої жінки надала їй силу цілком опанувати себе. Враз висохли її сльози. Вона засміялась.

— Ось воно як! — вимовила вона ще раз, але зовсім іншим тоном. — Ти, значить, захопився своєю помічницею в роботі. Що ж, це буває, — надзвичайно розсудливо вела Маргарита далі. — Тому краще, щоб чоловіки робили свою справу без помічниць, а помічниці щоб знали свою кухню, — спалахнула, зразу ж стримана, лють в її голосі. — Але, Фріц, — з гарячим благанням потяглась вона до Грубера, — невже ти наше вічне кохання проміняєш на це захоплення, певно, легке й тимчасове?

Грубер посміхнувся: яка упевненість в собі! Але він зрадів, що Маргарита перейшла на розсудливий тон, облишивши свої докори й сльози. З нею тепер' можна по-людському поговорити… І він почав доводити їй, яка різниця між тим коханням, що в них було, й цим, до Валі, до інженера й винахідника Валі.

— Почекай, — перебила його Маргарита, ледве стримуючи потік образи та лайки на адресу Валі, готовий бризнути з її рожевих, гарних уст. — Я тобі маю щось переказати.

І вона розповіла про пропозицію хімічного концерну. Грубер засміявся, вислухавши її.

— Яка певність осліплених своєю пихою людей! — сказав він. — Вони, Маргарито, так само не розуміють мене, як і ти. І так само упевнені в собі… Передай тим, хто тебе послав…

— Мене ніхто не посилав. Я сама приїхала! — вигукнула Маргарита, перелякавшись Груберової проникливості.

Той тільки посміхнувся. Тепер йому все було ясно. І те, чому Маргарита не приїхала, коли він написав їй свого листа, і те, чому вона не писала йому нічого, а тепер раптом з'явилася.

— Передай тим, хто тебе послав, — повторив він з натиском, — щоб вони дали мені спокій. А тобі я раджу якнайшвидше виїхати з СРСР, бо я чудово зрозумів пропозицію хімічного концерну і, знаєш, я можу згадати про свої обов'язки перед моєю новою батьківщиною, де я вдруге народився на світ.

Погроза, що забриніла в голосі Грубера, примусила Маргариту здригнутися. Однак зараз же лють скривдженої перемогла страх. Вона стиснула губи. Гаразд! Тепер вона знає, що робити.

— Добре, Фріц. Я поїду, — з удаваною лагідністю вимовила вона. — Я поїду, мій любий. Я тільки хочу ще раз побачитися з тобою перед від'їздом.

— Це ні до чого, — відрізав Грубер.

З ворогом країни, яка стала тепер йому рідною, — хай навіть той ворог — його колишня наречена, — Грубер не міг розмовляти лагідно!

Маргарита аж затремтіла від образи. На мить вовчим блиском блиснули її сині очі.

— Ми з тобою, Фріц, ще побачимося, — забуваючи обачність, люто кинула вона в обличчя своєму втраченому нареченому й пішла.

Грубер труснув головою так, ніби йому в мозок вчепилися своїми жалами оси, і сів до хімічних обчислень, намагаючись роботою розігнати неприємне почуття, навіяне тяжкою розмовою з Маргаритою.

Але він не міг зосередитись.

Він вирішив піти до лабораторії оптичних приладів, там тепер, певне, Валя працює коло свого винаходу, коло своїх електричних очей.

І він пішов. Уже смеркалося. У сірих сутінках присмерку за ним невідступно йшов якийсь чоловік. Якби Грубер звернув на нього увагу й придивився до нього пильніше, він би побачив, що це якийсь робітник, трохи п'яний, неначе придуркуватий. Та й тільки…

Коло лабораторії Грубер сказав вартовому пароль, і його зараз же пропустили через хвіртку високого муру, що оточував лабораторію. Постать робітника напідпитку зовсім розтанула в присмерку…

В готелі Маргарита пішла просто до кімнати, в якій мешкав інтурист Шварцберг, хоч Маргариті це було й заборонено. З Шварцбергом вона повинна була тримати зв'язок через його агентів. Справа вимагала такої обачності. Однак момент був настільки рішучий, що, на думку Маргарити, вона мала право порушити конспірацію.

— Вам чого? — суворо, замість привітання, спитав її Шварцберг, коли вона прийшла до нього.

Маргарита розповіла все, що було між нею й Грубером.

— Я боюся, — сказала вона, — що він зараз піде й викаже мене. Він тепер такий, що здатний це зробити. Я не пізнаю його. Він, видно, зачарований тією більшовичкою.

Приголомшений Шварцберг перші хвилини нічого не розумів. Такого глибокого переродження молодого вченого він не сподівався. Все ж таки культурна людина й щоб так піддатися більшовицькому впливові? Ну, в них великі досягнення. І в промисловості, і надто в науці. Але що ж тут дивного? Дикуни, коли вони починають вчитися, виявляють великі здібності й засвоюють науку швидше за європейців, але все ж вони дикуни, й не може бути, щоб культурна людина, щоб європеєць піддався їхньому впливові.