Роджер Желязни - Бог Світла

Це була його репліка в суперечці про те, якої пори року краще затівати війну. Всі дійшли згоди на тому, що тільки хтось дуже зелений та недосвідчений в таких справах може повестися брутально й образити посла сусіднього князівства в сезон дощів. Такого враз прозвуть князьком-задиракою.

Поволі збігав вечір; князів лікар вибачився і вийшов, аби наглянути за приготуванням десерту й підсипати наркотичного зілля в тістечка, призначені для Шана. Минуло ще трохи часу, і після десерту Шанові очі вже самі собою заплющувались, а сам він дедалі частіше клював носом. Пробурмотівши крізь похропування: «Славна гулянка» й завершивши висновком: «З біса мало пуття від слонів…» — він поринув у такий глибокий сон, що його не можна було добудитися. На той час і родичі не могли вже відвезти його додому, бо той же князів лікар підсипав їм у вино хлоралгідрату, й вони покотом хропли на підлозі. Старший князів придворний домовився з Гауканою про їхнє влаштування, а Шана віднесли в покої самого Сіддхартхи, куди незабаром навідався його лікар. Він розпустив на Шанові одяг і заговорив до нього лагідним переконливим голосом:

— Завтра пополудні, — казав він, — ти станеш князем Сіддхартхою, а ці люди будуть твоїми васалами. Ти поїдеш з ними до Приймальні Карми й вимагатимеш тіло, яке обіцяв тобі дати Брахма без попереднього кармічного суду. Ти лишатимешся Сіддхартхою під час і після перевтілення й повернешся сюди зі своїми васалами, щоб я тебе оглянув. Ти зрозумів?

— Так, — прошепотів Шан.

— Тоді повтори, що я тобі сказав.

— Завтра пополудні, — почав Шан, — я буду Сіддхартхою на чолі своїх васалів…

Ясно зайнявся ранок, благословляючи час розплати. Половина князевих людей виїхала з міста дорогою на північ. Опинившись на віддалі, недосяжній для спостереження з боку Махартхи, вони почали обходити її з південного сходу, прокладаючи собі шлях через пагорби. Зупинилися тільки раз — аби надягти бойові обладунки.

Шестеро вирушили на вулицю Ковалів і вернулися звідти з важкими парусиновими мішками, вміст яких розподілили межи собою понад три десятки воїнів; поснідавши, вони вирушили до міста.

Князь радився зі своїм лікарем, Нарадою.

— Якщо я недооцінив милосердя Небес, то я і справді проклятий.

Та лікар усміхнувся й промовив:

— Сумніваюся, що ти його недооцінив.

Так неквапом проминув ранок і настав тихий полудень. Над містом засяяв золотом Міст Богів.

Коли князеві гості попрокидалися, їм дали похмелитися. Шан одержав післягіпнотичне навіювання і з шістьома васалами Сіддхартхи вирушив до Палацу Владарів. А Шанових родичів запевнили, що той і досі спить у князевих покоях.

— Найбільший наш ризик, — сказав лікар, — це Шан. А раптом його впізнають? На користь же нам те, що він правитель далекого дрібного князівства і прибув до міста зовсім недавно. Майже весь час він провів з родичами і не з’являвся ще на суд особисто. А Владарі досі не бачили тебе в очі…

— Хіба що Брахма чи його жрець змалювали їм мене, — зауважив князь. — Як я собі уявляю, вони могли записати мою розмову на магнітофонну стрічку й передати її Владарям, аби ті мене впізнали.

— А навіщо, власне, їм це робити? — спитав Нарада. — Навряд чи вони ждуть якоїсь каверзи або завбачливої обережності від того, кому дарують милість. Ні, я гадаю, що все буде гаразд. Шан, звичайно, не витримав би перевірки зондом, але зовні підозр не викличе, бо з’явиться в супроводі твоїх людей. А йому зараз дійсно ввижається, що він і є Сіддхартха, отож він здатний витримати будь-який тест на детекторі брехні, а це, я гадаю, найбільше перепона, на яку він може наразитися.

І вони стали чекати. Три десятки чоловіків вернулися з порожніми торбами, зібрали своє манаття і один по одному поволі потяглися містом, ніби в пошуках розваг, та насправді їх помалу-малу заносило на південний схід.

— До побачення, люб’язний Гаукано, — сказав князь, прощаючись, поки решта його людей пакувалася й сідлала коней. — Я рознесу по всіх усюдах, як завше, добру славу про твій заклад, розповім про нього кожному стрічному. Шкодую, що моє перебування тут завершується так несподівано, але мушу їхати й приборкувати заворушення у провінціях — одразу як вийду з Приймальні Карми. Ти ж знаєш, варто господареві повернутися спиною — і чекай усіляких несподіванок. Отож хай би як мені кортіло побути ще тиждень під твоїм гостинним дахом, а доведеться відкласти цю втіху до наступного разу. Раптом хто мене питатиме, скажи, хай шукають у Гадесі.