Роджер Желязни - Бог Світла

— Твоя правда, — мовив Брахма. — Прошу, підсунь стілець і сідай, влаштовуйся зручніше.

Сам так і зробив, а коли знову поглянув на екран, Брахма вже сидів на високому троні, виточеному з червоного мармуру, і такого ж кольору парасоль яскраво мінився над ним.

— Сидіти там, либонь, не дуже зручно, — зауважив Сам.

— А піногумові подушки навіщо? — відповів, усміхаючись, бог. — Можеш палити, як є охота.

— Дякую.

Сам видобув з капшука при поясі люльку, набив тютюном, ретельно натоптав і припалив.

— Що ти поробляв увесь цей час, — поцікавився бог, — відколи зірвався з Небесного сідала?

— Плекав власні кущі, — відповів Сам.

— Ти міг би цим займатися і в нас тут, — зауважив Брахма. — В нашій гідропонній секції. Задля такого діла, мабуть, ми ще й зараз могли б тебе узяти. Розкажи-но мені побільше, чим ти там займаєшся серед людей.

— Полюю на тигрів, воюю за межу з сусідніми князівствами, підтримую гаремну мораль, штудіюю потроху ботаніку — оце таке, життя як життя, — сказав Сам. — Та нині сили мої підупали й захотілося знову стати юним. Але для цього, я так зрозумів, треба, щоб мізки мої були профільтровані, це правда?

— Так заведено, — визнав Брахма.

— З якою ж метою, дозволь спитати?

— Неправедний програє, а праведний виграє, — промовив бог, усміхаючись.

— А що, як я неправедний, — спитав Сам, — яким чином я програю?

— Тобі доведеться відпокутувати свій кармічний тягар у тілі нижчого виду.

— А чи немає в тебе напохваті даних — процентного співвідношення тих, хто виграв, і тих, хто програв?

— Гадаю, ти не зміниш своєї думки про моє всевідання, — мовив Брахма, прикриваючи позіх скіпетром, — коли признаюсь тобі, що цю мить усі цифри вивітрилися мені з голови.

Сам реготнув.

— То, кажеш, вам потрібен садівник, там, у Небесному Місті?

— Так, — потвердив Брахма. — Ти хотів би взятися до цієї роботи?

— Не знаю. Можливо, — сказав Сам.

— Така відповідь може означати, що й ні? — допитувався Брахма.

— Атож, може, й ні, — погодився Сам. — За давніх часів ніхто не проробляв отакі фіґлі-міґлі над людським мозком. Коли хто з Перших бажав відродження, він платив за нове тіло, скільки треба було, і його обслуговували.

— Ми, Саме, живемо не в ті часи. Нова доба на порозі.

— Так, чого доброго, можна подумати, що ти заповзявся усунути всіх Перших, які не визнають тебе за верховоду.

— В пантеоні вистачає вільних місць, Саме. Знайдеться й для тебе ніша, коли захочеш і поклопочешся про це.

— А як не захочу?

— Тоді клопочися про своє тіло в Приймальні Карми.

— А якщо я виберу богобуття?

— Тоді твій мозок не зондуватимуть. А Владарям підкажуть обслужити тебе швиденько і якнайкраще. Прилетить летюча машина й переправить тебе на Небеса.

— Варто подумати, — сказав Сам. — Я надто люблю цей світ, хоч він і захряс у добі обскурантизму. З другого боку, нащо мені така любов, яка не може вхопити насолоди од того, що мені любе та миле, раптом мене засудять до вічної смерті або накинуть личину мавпи і змусять никати по джунглях? Правда, я не в захваті і від штучної досконалості, яка панувала на Небесах, коли я востаннє туди навідувався. Дай мені поміркувати хвильку.

— Подібну нерішучість я вважаю просто зухвальством, — кинув Брахма. — Адже ти щойно сподобився такої пропозиції!

— Знаю, мабуть, і я думав би так само на твоєму місці. Але якби я був Богом, а ти — мною, то помовчав би хвильку з милосердя, поки чоловік обмірковує найважливіший вибір щодо свого життя.

— Саме, ти просто нестерпний гендляр! Хто б іще змушував мене чекати, коли його безсмертя кинуто на терези? Чи ти таки здумав торгуватися — зі мною?

— А я ж бо й справді гендляр з діда-прадіда, веду свій рід од торговців ящерами, і мені страх як потрібна одна річ.

— Що ж то може бути?

— Почути відповіді на кілька питань, які останнім часом мене непокоять.

— І які ж то питання?..

— Адже ти знаєш, я перестав ходити на зібрання Ради старійшин понад сотню років тому, бо вони перетворилися на довжелезні засідання з єдиною метою: затягти й відкласти ухвалу рішень, — і стали здебільшого приводом для гулянок, для Свята Перших. Нині я не маю нічого проти гулянок. Як по правді, то всі півтора століття я заходжав на них лише затим, щоб знову й знову хильнути п’янкого земного зілля. Проте я відчував, що нам годилося б дещо зробити для всіх бідолах, які покинули Землю, так само як для нащадків наших численних тіл, а не кидати їх напризволяще, аби никали наосліп порочним світом і звиродніли до стану первісної дикості. Мені гадалося, наша команда мала б допомогти їм, допустивши до благ технологій, що їх ми зберегли, а не відгороджуватися од них непроникним Раєм, позираючи згори на заповідник гріха, де ви тішите свій мисливський азарт і свою хіть. Словом, я віддавна дивуюся, чому для них не зроблено нічого доброго. А це ж був би чесний і справедливий спосіб правити світом.