Генрi Лайон Олдi - Де батько твій, Адаме?

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрi Лайон Олдi - Де батько твій, Адаме?» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Факт, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Де батько твій, Адаме?: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Де батько твій, Адаме?»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Для великого числа шанувальників письменника Генрі Лайона Олді давно вже не секрет, що це — псевдонім харківського письменницького тандему, Олега Ладиженського і Дмитра Громова, добре відомого серед шанувальників фантастики. Закони жанру дають фантастам пріоритет ставити будь-які філософські питання, аж до апокаліптичних, але зобов’язують убирати це в барвисту й захопливу форму. Метри блискуче використовують переваги й не менш вдало грають сюжетами, образами й стилем.

Де батько твій, Адаме? — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Де батько твій, Адаме?», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Савельєв ляснув Кирила по плечу ведмежою лапою.

— Роззирайся. Мені тут треба де з ким… Сходжу на заточування лясів.

— А я?

— А що ти? Не маленький. Я тебе потім сам знайду. Ти де будеш?

— У барі, напевно. Або в курилці. У сауну напевно не полізу!

— Домовились. За півгодини-годину з’явлюся. Так, плащ залиш у гардеробі, — і Мішель затупав нагору по старовинних гвинтових сходах з надраєним до блиску латунним поруччям. Хоча по інший бік холу були звичайні — мармурові, з темно-зеленим килимом — сходи, на перший погляд, куди зручніші.

Гардероб виявився на самообслуговуванні: вішай шмотки та йди. Машинально переклавши документи в піджак, Кирило рушив до бару. Біля шинквасу спинився, милуючись спершу вітриною за барменом, потім — вивішеним збоку прейскурантом. «Рядовий Сич! Наказано не нудьгувати! Єсть, сер!» Здивувати Кирила розмаїттям спиртного й закусок було важко: презентації, відкриття, вільні хліби… Коротше, гуляв по-всякому. Правда, за чужий рахунок. Тому коли що насправді й кинулося в очі, то це ціни в «Ящику…». Навіть вірменський коньяк з текілою коштували по-божеськи. Не втримався, узяв сто грамів срібної «Саузи». Влаштувався на високому табуреті, здійснив веселий ритуал: «лизнути-куснути-сьорбнути». Сіль, лайм, текіла. Добре! Відразу почуваєшся ацтеком під кактусом.

Саме час озирнутися.

У барі панувало велике змішення народів. Пара стареньких-пенсіонерів у древніх піджаках, трясучи бакенбардами, запекло сперечалася за столиком в кутку. На столику мав місце бути літровий бутель «Немірова». Спорожнілий на дві третини. І півтора надкушені бутерброди з шиночкою. Добре гуляють діди! Дай бог нам в їхні роки… Ближче, зсунувши столи, завзято «гула» тусовка різностатевої молоді, час від часу зриваючись на мат; пишна пані бальзаківских років нудьгувала в гордій самоті, пестячи гранчак соку; двоє товстунів у костюмах «від Версаче» вели ділову бесіду. Один витягнув мобільник, набрав номер…

З колонок, під акордеон і гітару, лився тихий шансон:

Ми — яблука, надкушені життям.
Ми — різні.
Кохали, жили, впали в забуття
На тризні.
Не хочемо лежати, як сміття! —
Та пізно…

Ні в кого з відвідувачів Кирило не помітив «ментиків». «Ящик пандори» — клуб сейфів . Тут збиралися тільки «несприйнятливі». Або сиві ветерани, що принципово відмовилися проходити тести — продовжуючи жити по-старому, з тугою згадуючи минулі дні, коли народ і чутки не чував про «новомодні цяцьки». Або адепти ультра-ортодоксальних конфесій, що з різних причин оголосили «ментики» підступами Світового Зла. Резервація. Гетто. Санаторій для глухонімих і дальтоніків…

«Рядовий Сич! Припинити!»

«Єсть, сер!»

Кирило скривився. Погана звичка: відразу починати накидати статтю, відбирати перчені факти, слівця… Ніхто нікого нікуди не заганяв. Сейфи самі створили «Ящик…», забивши кришку цвяхами у вигляді охоронця й системи поруків. Місце, де можна спілкуватися з собі подібними, розслабитися… Фінансується клуб явно по вищому розряду. Напевно є якісь внески, але реальні джерела грошей — інші. Запитати Мішеля? Мовляв, з’явився вивчити життя клубу, зібрати матеріал для серйозного огляду, дослідження феномена… Огляд із задоволенням опублікують — зараз матеріали з підписом «До. Сич» виходили в світ швидко, з мінімальними купюрами, а частіше — зовсім без купюр. Привілей модного репортера, здатного «намацати нерв». Але навіщо брехати? — насправді «До. Сич» тут з іншої причини. Нехай сюди його затягнув друг дитинства Мишко Савельєв, який принципово не бажає підключати до своєї дорогоцінної голови якусь машинерію. Теж, до речі, цікавий випадок. Зрозуміло, коли від «ментиків» відмовляються відсталі дурні з підвиду «божих кульбаб». Але молодий, недурний і цілеспрямований хлопець на зразок|ніби| Мишка?

Нонсенс…

А Кирило — не нонсенс?! Рефлексія, депресія. Набридло. Таємне відчуття неповноцінности ретрограда мимоволі… Останніми роками зі спілкування з дружиною, з друзями і знайомими, з колегами по фаху стало зникати якесь відлуння. Важко висловлюване, навіть якщо слово для тебе — робочий інструмент. Пішла присутність . Людина розмовляє з тобою, жартує, сміється у відповідь на твій дотеп, сперечається, ділиться новинами — але перед тобою лише частина цієї людини. Цілком самостійна, слід зазначити, частина. Субособа. Зовні начебто нічим що не відрізняється від чудово знайомого Едика, Вадика… Ванди. Проте існує чуття, яке не обдуриш. Йому, цьому чуттю, не потрібні «патники-ментики». Твій співрозмовник — не тут. Він далеко, в багатьох місцях одразу. Дивиться на світ чужими очима зі схилу Фудзі, базікає з приятелем, який гуляє Монмартром, докладає шефу в офісі про виконану роботу. З тобою спілкується лише мала часточка знайомої істоти. Так, в будь-яку секунду всі субособи здатні знов інтегруватися, але це — не для тебе. Ванда одного разу зізналася: від злиття вона одержує дивне задоволення. Трохи подібне до… Дружина поспішила затягти Кирила в ліжко, збираючись на ділі продемонструвати: подібне — до чого. А він все ніяк не міг звільнитися від старого відчуття, яке раптом повернулося — ніби в ліжку вони з Вандою не одні. Через день підлий зсув даху зник, але не до кінця. Кирило чекав його повернення, як чекаєш принишклого зубного болю, боячись зізнатися, що очікування куди страшніше від самого нападу.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Де батько твій, Адаме?»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Де батько твій, Адаме?» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Лайон де Камп - Башня Занида
Лайон де Камп
Н. Герасименко - Батько Махно
Н. Герасименко
Генрi Лайон Олдi - Вкласти душу
Генрi Лайон Олдi
libcat.ru: книга без обложки
Лайон Спрэг де Камп
libcat.ru: книга без обложки
Борис Гринченко
libcat.ru: книга без обложки
Лайон де Камп
libcat.ru: книга без обложки
Неизвестный Автор
libcat.ru: книга без обложки
Неизвестный Автор
Отзывы о книге «Де батько твій, Адаме?»

Обсуждение, отзывы о книге «Де батько твій, Адаме?» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x