Стівен Кінг - Текстовий процесор

Але чи знав він, що його дітище спроможне на такі чудеса?

Відчуваючи себе витвором власної уяви, Річард знову сів на свій стілець і надрукував:

ПОРТРЕТ ДРУЖИНИ ВИСИТЬ НА СВОЄМУ ЗВИЧАЙНОМУ МІСЦІ.

Хвилину дивився на надруковане, потім, перевівши погляд на клавіатуру, натиснув кнопку ВИКОНАННЯ.

Підвів очі.

Портрет Ліни знову висів на стіні — там, де й завжди.

— Господи, — прошепотів він. — Пресвятий Боже.

Він провів долонею по щоці, подивився на порожній екран з індикаторною крапкою і надрукував:

З ПІДЛОГИ МОЄЇ КІМНАТИ ЗНИК КИЛИМ.

Зробивши вставку на регістрі, Річард додрукував:

НА ЙОГО МІСЦІ ЛЕЖИТЬ ПОЛОТНЯНИЙ ГАМАНЕЦЬ З ДВАНАДЦЯТЬМА ІСПАНСЬКИМИ ДУБЛОНАМИ, — і знов натиснув кнопку ВИКОНАННЯ.

Він опустив очі й побачив білий мішечок, затягнутий шворкою.

— Боже милосердий, — проказав він несамохіть чужим голосом. — О Боже, мій Боже! Він, мабуть, ще довго повторював би Богове ім’я, якби не настирливі сигнали, що їх почав подавати процесор. У верхній частині екрана миготіло слово: ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ.

Річард повимикав тумблери живлення і кинувся щодуху з кімнати, немов рятуючись від нечистої сили. Біжучи, він підхопив мішечок за шворку, вкинув його в кишеню штанів.

Коли увечері він подзвонив Нордхофу, листопадовий вітер за вікнами виводив химерних пісень. Сетів рок-ансамбль калічив у вітальні шлягер Боба Сігера. Ліна розважалася в клубі «Богоматері Невтолимої Печалі», грала в бінго.

— Чи працює та штука? — спитав Нордхоф.

— Ще й як, — відказав Річард і витяг з кишені золотий. То була масивна монета завтовшки від восьмої до чверті дюйма. На однім її боці поряд з рельєфно виступаючою головою конкістадора стояла дата — 1587. — Вона здатна на таке, чого й не уявити.

Він захихотів, затуливши долонею рота, однак смішок все одно було чути.

— Вірю, — стримано погодився Нордхоф. — Джон був надзвичайно обдарований хлопчик. І він дуже любив вас. Але хлопчик — то всього лише дитина. Здібний він чи звичайний, прояв його любові може виявитися згубним. Ви мене розумієте?

Але Річард нічого не збагнув. Він трусився від збудження, немов у лихоманці. У сьогоднішній газеті повідомлялося, що теперішня ціна унції золота становить п’ятсот чотирнадцять доларів. Зваживши скарб на поштових вагах, Річард визначив, що в кожній монеті по чотири з половиною унції. Згідно з риночним курсом цін, загальна вартість його скарбу дорівнювала 27 756 доларам. Річард припустив, що суму можна збільшити разів у чотири, якщо продавати монети як нумізматичну рідкість.

— Чи не могли б ви прийти до мене, містере Нордхоф? Зараз або пізніше.

— Ні, — відмовив Нордхоф. — І, відверто кажучи, мені не хотілося б цього робити. Я гадаю, це стосується лише вас та Джона.

— Але…

— Пам’ятайте про те, що я сказав. І заради всіх святих — будьте розважливі! — застеріг його Нордхоф і поклав трубку.

Річард отямився лише за півгодини. Він знову сидів перед екраном процесора, ледь торкаючись кнопки вмикача, не наважуючись на більше. Двічі повторене Нордхофом речення насторожило Річарда. «Заради всіх святих — будьте обережні». Атож, треба бути обережним з машиною, здатною на подібні дива.

Але яким чином вона їх робила?

Він не міг цього збагнути, та нерозуміння не заважало погодитися з фактом. Він не вперше відчував подібне німе здивування. Його фахом була англійська мова, а часом — письменницька праця. Він був геть позбавлений будь-яких технічних нахилів. Повний невіглас у таких питаннях, як, скажімо, діють програвачі, двигуни внутрішнього згоряння, телефони і навіть зливний пристрій у власній вбиральні. Взагалі його цікавив процес дії, а не принцип. А хіба існує тут різниця між першим та другим?

Він увімкнув машину.

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ДЯДЕЧКО РІЧАРДЕ! — знов спалахнули літери на екрані.

Він ударив по кнопці ВИКОНАННЯ, і племінникове поздоровлення зникло. «Цей прилад працюватиме не довго», — раптом подумав Річард. Він не мав сумніву, що напередодні загибелі Джонні все ще паяв цей процесор, впевнений, що до дня народження дядька залишається цілих два тижні. Однак вік Джонні урвався завчасно, а цей дивовижний прилад, здатний знищувати одні та утворювати інші речі реального світу, розповсюджував запах небезпечно перегрітого трансформатора і через кілька хвилин задимів. Хлопчик не встиг удосконалити процесор, бо….

Але хіба тільки тому, що мав час попереду? Справа була зовсім не в цьому. І Річард про це знав.