Володимир Шитік - Остання орбіта

— Ти щось сказав?

— Як там у тебе?

— Як завжди, — невпевнено відказав Камай.

— А точніше? — Балачан помітив його вагання.

— З твоїм наближенням шурхоти начебто зникають і потім виникають вже за твоїми плечима. Але я не впевнений…

Не встиг Балачан обдумати цю особливість, як у шоломофоні пролунало:

— Гей, ви, мисливці за привидами! Пильнуєте?

Тарасевич не спав. І Балачан одразу пробачив йому і скептицизм, і насмішкуватість.

— Послухай, — тим часом гудів Тарасевич, звертаючись до Камая, — прикрий свої локатори, дай людині потішитися справжньою природою.

Балачан уявив собі, як увесь простір тіснин пронизують зараз, немов павутинням, невидимі випромінювання встановлених на навколишніх вершинах приладів, і подумав, що в пораді є сенс. Сподіватися на людські здібності, то вже до кінця. Хоча навряд чи це щось могло дати.

— Вимикай, — на всяк випадок підтримав він Тарасевича, — не треба мене страхувати.

— Слухаю, — коротко підкорився Камай.

А Балачан ніби відчув наяву, як раптом опали незримі промені-павутинки. Аж у голові задзвеніло від уявної порожнечі.

— Не барися, одначе, — наостанок порадив Камай, — скоро світанок.

Балачан глянув на годинник. Справді, вже минуло чимало часу, невдовзі пора вертатися, а він усе ще не придумав, як йому діяти, що шукати у цих тіснинах. Усе навколо було ходжене-переходжене. Але й стояти на місці не випадало, і він загасив ліхтарик. Пішов у другий кінець долини, вирішивши, що більше не буде заходити в тіснини. Він оминув одну, другу, а перед третьою спинився, дивуючись, чому раптом йому так кортить повернути туди. І несподівано для себе таки повернув.

Планета-сусідка перемістилася на небосхилі і тепер висіла вже над головою. У тіснині трохи посвітліло, її стіни холодно поблискували, мовби вкриті сріблястим інеєм.

Дала про себе знати втома. Балачан відшукав невеликий кам’яний виступ і присів. Довкола лютував мороз, а йому було тепло, затишно. Ніби знаходився він не в горах, а в салоні зорельота. Такого ж, на якому летів сюди. Новітнього галактичного лайнера. Цього дива сучасної техніки. Навіть забуваєш, що ти у просторі. Часом здається, що невелике земне містечко накрили куполом, підрізали знизу і зрушили з місця. Саме такими уявляються коридори-вулиці зорельота, пишний сквер на центральній площі, що поруч з командирською рубкою, басейн-озеро з протічною водою. І тут Балачан піймав себе на думці, що бачить перед собою зовсім не зореліт, хоча намальована подумки картина вельми схожа на справжню, а тихе селище на балтійському узбережжі, де він провів цілий місяць перед стартом з Землі. Вочевидь, спогад був таким приємним, що Балачан ледь не почав снити. Те ж таки знайоме містечко раптом змінило свій вигляд, набув деяких фантастичних рис. Наче в одне злилися вулиці і будівлі, витягнулися вгору, і були вони не збудовані, як звичайно, а витесані в кам’яній горі, що нависла над широкою зеленкуватою затокою. А трохи віддалік у затоку впадала повноводна ріка. Малюнок був таким яскравим, що аж засвітився в очах. Балачан навіть подумав, що він щось подібне вже десь бачив, інакше звідки така виразність, і тоді захитав головою, закліпав віями, мов відганяючи ману. І знов побачив вузьку тіснину і блискуче коло планети-сусідки над головою. Все стало на свої місця.

— Треба ж! — засміявся Балачан.

Товариші, які мовчки слідкували за ефіром, відразу відгукнулися.

— Що ти? — спитав Тарасевич.

— Задрімав, чи що, — весело відказав Балачан, — прихилився і… Може, навіть хропака дав, га, не чули?

Посміялися, і все. А коли назавтра Балачан знову зібрався в долину, Тарасевич пожартував:

— На кам’яному сінничку м’ягше спиться.

— Візьми подушку, — додав Камай.

Балачан тільки посміхався. Кпини товаришів мали підставу — йому доведеться не спати ще одну ніч. Тренування — тренуванням, а голова буде не вельми ясною. Разом з тим він не міг послати когось іншого. Він почав уже вживатися в середовище, і йому буде легше помітити будь-яку переміну, коли вона трапиться. От тільки — не було в нього певної думки: вести одночасно спостереження зі станції чи ні. Хоча Тарасевич так і не пояснив, чому він порадив Камаю вимкнути прилади, Балачан чомусь був упевнений, що в пораді є певний сенс. Тому сказав Тарасевичу:

— Побудь сьогодні на базі.

— Містика! — обурився Камай.

— Де примари, там завжди чортівня, — зберігаючи серйозний вигляд, вставив Тарасевич і гаряче, може, трохи гарячіше, аніж вимагав момент, пообіцяв: — Відісплюся…