Валентин Чемерис - Феномен Фенікса

Колись у слов’ян Місяць вважався чоловічим началом, а Сонце — його нареченою. Про це і в народній колядці говориться: «Ясен Місяць — пан господар, Красне Сонце — жона його».

Люди здавна вірили в край світу, в край, де закінчується Земля. Там, мовляв, щовечора й сідає Сонце.

Астроном і мандрівник античності Піфей, обстежуючи під час своєї експедиції західну околицю Європи, засвідчує, що «варвари показали нам те місце, де Сонце відправляється на спокій…» І це — в Європі!

Тітікака— солоне озеро у Південній Америці на кордоні Перу і Болівії. Лежить у Центральних Андах, на висоті 3812 м над рівнем моря. Площа 8300 квадратних метри (найбільше з високогірних озер світу), глибина до 304 м. Є острови. Через ріку Десагуадеро має стік в озеро Поопо. Рибальство, судноплавство. На південно-східних берегах Тітікака та на островах збереглися пам’ятники індіанської архітектури, зокрема Туауанако.

…Один молодик на ймення Наркіс забаг побачити землю такою, якою її бачать птахи. От піднявся він високо в гори і глянув на свій аул. Все внизу було дрібним і розмитим. Але орел ширяв ще вище і тоді Наркіс вирішив піднятися туди, де здіймався засніжений пік. Тепер хмари пливли біля його ніг і затуляли все, що зосталося внизу.

— Що ж бачать птахи? — вигукнув юнак, глянув на сонце з погордою: — Та воно і над горами таке ж мале, як і над землею.

І в ту ж мить осліп. Надто сліпучим і спопеляючим було Його проміння…

Колір зорі визначається температурою її поверхні. Найгарячіші зірки світяться біло-голубим світлом, а найхолодніші — оранжево-червоним. В залежності від температури, астрономи ділять зірки на сім класів, що звуться спектральними класами. Найгарячішівідносяться до класу О, потім ідуть В, А, F, G, К і найхолодніші — М. Наше Сонце належить до спектрального класу G, отже, воно не таке вже й гаряче.

Та частина електромагнітного спектра, що її бачить людське око і яку ми називаємо світлом, зосереджена в основному між довжиною хвиль 380 і 760 ммк. Використовуючи досить інтенсивні штучні джерела, можна дещо розширити межі людського зору до 310 і 1050 ммк. В середині цих значень, але головним чином в межах довжини хвиль між 380 і 760 ммк, знаходиться також діапазон зору інших тварин, чуттєвість рослин до світла, орієнтація рухів тварин і, що важливо, фотосинтез усіх типів.

До загиблих у різні віки й у різних країнах астрономів слід прилучити й Гіпатію з Александрії (її величають Александрійською). Вона була першою жінкою-астрономом, математиком і філософом (370-415 рр.). Дочка математика Теона Александрійського, вона після навчання в Афінах викладала астрономію, математику й філософію в Александрійському музеї. Жоден її твір (а вона їх написала кілька) не дійшов до нас. У віці 45 років першу жінку-астронома розтерзала юрба християнських фанатиків. За її любов до зірок.

Ось що зауважують спеціалісти: «Відоме нам життя включає дивно малу кількість хімічних елементів. В природі 85 стабільних елементів — життя використовує лише чотири: водень, кисень, вуглець і азот утворюють 95 відсотків речовини, що її ми називаємо живою. Ці ж чотири елементи — найбільш поширені у Всесвіті, якщо не рахувати інертних гелія і неона». Іншими словами, хімічний склад живої речовини більше нагадує склад зірок, ніж склад планети, на якій ми живемо. То виходить, ми діти не Землі, а — зірок?

Свято вірив у свою зорю знаменитий казкар Ханс Кристіан Андерсен. «Щаслива зоря сяє наді мною, — писав він, хай дещо поетично-захоплено, але щиро вірячи в те. — Багато хто заслуговує цього більше, аніж я… І навіть якщо ця зоря мусить закотитися, хай так і буде; все одно я можу сказати, що вона сяяла…»

Чи треба нагадувати, що життя наше тільки тоді чогось варте, коли ти будеш вірити в свою провідну зорю — неодмінно щасливу! — з такою впевненою вірою і поетичним завзяттям, з яким вірив у неї дещо наївний, але твердий у своїх переконаннях датський казкар…

Джордано Бруно вважав Сонце — нікчемною пилинкою в необмежних просторах Всесвіту.

В одній популярній ще з радянських часів пісні є такі рядки: «Я — Земля, я своїх проводжаю синів. Долітайте до самого Сонця і додому вертаєтесь скоріш…» Навряд чи сини Землі повернуться додому, якщо вони долетять, як їм радить пісня, «до самого Сонця». Вони згорять у його пекельному промінні, а їхній корабель, потрапивши в зону притягання світила, просто впаде обвуглений на Сонце. А втім, це пісня (і пісня, до речі, гарна, щемка), реальним космонавтам біля «самого Сонця» робити нічого — якщо тільки вони не самовбивці. які забагли таким способом поквитатися з життям.