Олександр Тесленко - Кут паралельності

— А навіщо вам цей підручник?

— Дивний ти… Просто цікаво… Хіба не так? Тут на полиці чимало подібних видань з різних галузей науки, мистецтва… Зараз я тебе ще й не так здивую.

Валерія дістала з полички ніби звичайну книжку, але Андріан побачив на обкладинці екран, схожий на телевізійний, а’під ним ішло три ряди маленьких клавіш, як на друкарській машинці, тільки не з буквами, а з цифрами та якимись позначками. В заглибленні під екраном лежав металевий олівець на рожевому м’якому дроті.

— Що це?

— Телезаписник… Ось дивися.

Валерія натиснула на одну з клавіш, і екран засвітився. Вона взяла олівець і почала писати просто на екрані:

«Валерія Стах дуже рада, що зустріла знову того хлопчика, який перечепив її в третьому класі…»

— Коли сторінка списана до краю, натискаєш на ось цю клавішу, і зображення запам’ятовується… Ось клавіша запису, ось клавіша відтворення… А отак набираєш номер необхідної сторінки… Я дарую тобі. Хочеш?

— Дівчинко, я ще не розрахувався з вами за брудне платтячко, а ви робите мені такі дорогі подарунки… Ти виступаєш в ролі доброї феї? Мені навіть незручно…

— Відмовляєшся від подарунка? — вдавано ображено мовила.

— Та ні… Але ж…

— Бери, у мене є ще один. Це експериментальні моделі.

Якусь мить Валерія мовчала, потім, чомусь спохмурнівши, несподівано проказала віршовані рядки:

— Що? — Андріан відчув у її словах прихований, не зрозумілий йому зміст, але Валерія знову безтурботно посміхнулась:

— Та, це я так… Як бачиш, наша геологія при повному озброєнні. На грані фантастики.

— І годинник такий цікавий у тебе. Як в модернізованій «Мораві».

— А ти спостережливий. Дуже зручний годинник.

— Що показують ці шкали?

— Це довго розповідати. Спеціальні годинники. Ні, не чіпай цієї ручки, навіть не доторкуйся…

— Що означають ось ці цифри?

— Які?

— Три тисячі п’ятдесят вісім.

— Це просто… номер моделі…

— А це що за шкала?

— Ми інколи в геології… робимо деякі розрахунки, пов’язані з тисячолітніми змінами в… земній корі. Ось по цій шкалі… Це складно, ти не зрозумієш… Може, колись згодом.

— Валеріє, а ти пам’ятаєш Володьку Зуба? З нашого ж класу. Він зараз теж геолог.

— Ні, не пам’ятаю. Я ж з вами закінчила тільки третій клас, а потім мої батьки виїхали з Донбасу.

Людей в електричці було повно. Андріан з Валерією стояли в тамбурі, притиснуті одне до одного. Більшість грибників їхало далеко, а вони вийшли в Клавдієвому. Він знав ті місця і ніколи не повертався звідти з порожніми руками..

Трохи пройшли селищем і нарешті заглибились у ліс.

Нічні сутінки майже розтанули, але в глибині лісу було ще зовсім темно.

— Ходімо праворуч, тут є невелике озерце, а довкола нього грибні місця.

Коли вийшли до озера, зарослого ряскою, побачили на березі низький зелений намет і поряд маленького хлопчика біля загаслого багаття.

— Доброго ранку, — привіталася Валерія з ним, як з дорослим.

Малий будував з паличок фортецю, встромляв гіллячки у землю, виплітав стіни.

— А мій батько глиби сукає, — поважно повідомив хлопчик. — А я се малий. Кліпость будую. Потім палити буду. Я взе одну спалив. Вазка лобота. Але ж тлеба. Бо не буде со палити, — мовив глибокодумно. — А ви по глиби?

— По гриби, — посміхнувся Андріан.

Перші промені сонця пробилися через стовбури дерев.

В небі над головами висіла хмара, дуже схожа на людину у повний зріст.

— Кумедний малий… Правда, Валеріє? Ти любиш дітей? — запитав і чомусь сам злякався свого запитання, відразу перевів розмову на інше: — А де зараз твоя експедиція?

— Далеко, Андріане…

— Ти так кажеш, ніби то на іншій планеті…

Якусь хвилину ішли мовчки, шукали гриби серед хвої та листя.

— На іншій планеті… На Інкані… — раптом посміхнулась Валерія.

Людська постать на небі горбилась, ніби старіла.

І раптом десь зовсім поряд пролунав схвильований крик:

— Єва! Є-е-ва-а!

А у відповідь:

— Са-а-ва-а-а!

Поглянули праворуч і побачили на невеликій галявині старого чоловіка, сивого, у білім вигорілім капелюсі, в світлому літньому костюмі. Він сидів на пеньку і короткозоро вдивлявся у навколишнє. А майже поруч з ним, за кілька метрів, — постать бабусі в рожевому ситцевому платті з великим рожевим бантом на грудях, у широкополому, модному років тридцять тому капелюшку.