Григорій Тьомкін: Зоряний єгер

— За ним хтось женеться, — шепнув Бурлака.

Тепер у тріску чагарнику, окрім легкої, ковзаючої ходи невеликого звірка, виразно розрізнявся і чийсь важкий швидкий тупіт, немов кінь клусом скакав через ліс.

— Трипалий! — видихнув Бурлака і кинувся навперейми біжучим тваринам, не чекаючи команди еколога.

Бурлака біг точно навперейми, і звірі обов’язково вийшли б на нього, якби рухалися по прямій. Але, трохи не доходячи до того місця, де очікував їх мисливець, вони скрутили й пішли управо.

Бурлака чортихнувся, опустив двостволку і вийшов з-за дерева. Тріск ламаних кущів, уривчасте повискування смертельно наляканого звірка тепер переміщувалися від нього все далі і вбік. Схоже, звалити трипалого випаде не йому…

Бурлака подумав, чи не повернутися до товаришів, і раптом насторожився, прислухався. Шум біжучих тварин більше не віддалявся від нього, а, схоже, навіть наблизився. Так, сумнівів немає, вони знову йдуть у його бік! Але в такому разі трипалий ганяє здобич по колу. Звичайно ж! Як він лише раніше не зміркував. Весь ранок вони йшли по сліду, і ніхто не звернув уваги, що трипалий рухається колами. Авжеж, робить коло, відтак, коли коло майже замкнуте, починає бігати в ньому, методично знищуючи все живе, затим робить кидок уперед і знову описує коло… Значить, зараз трипалий «обробляє» одне з таких кіл, і, якщо вгадати, де пройде коло, можна стати у трипалого на шляху.

Швидко прикинувши подумки траєкторію дуги, по якій мчали трипалий і його жертва, Бурлака побіг навперейми і зупинився на великій, у формі витягнутого еліпса галявині. Досвід і чуття мисливця підказували йому, що найкраще зупинитися тут.

«Де стати? — подумав він. — У центрі чи на краю?» Шум наближався справа по дузі, і шлях звірів, видно, перетне витягнуту галявину впоперек.

Що ж, вирішив Бурлака, якщо дотримуватися земної аналогії, ставати треба на краю. Він відійшов до вузького дальнього краю галявини, став спиною впритул до кущів. Огляд звідси був оптимальний: ліс проглядався метрів на сто вперед і метрів на двадцять у боки. Щоправда, якщо трипалий вискочить у найвужчому місці, то галявину він перемахне за лічені секунди. І тут уже все залежатиме від майстерності стрільця. Ну та гаразд, головне, щоб трипалий з’явився в межах видимості…

Бурлака щільніше притиснувся до кущів, зручно влаштував стволи рушниці на зігнутому лікті лівої руки, правою без зайвої напруги притримуючи різьблене ложе. Подумав, про всяк випадок зрушив уперед великим пальцем ребристий повзунок запобіжника й заходився чекати, з хвилюванням вслухуючись у кожен звук.

Стас, котрий побіг, щоб зайти справа, також збагнув, що звірі ходять по колу, і тому не здивувався, коли шум почав віддалятися від місця, де мав стояти Бурлака. Намагаючись міркувати спокійно, Стас, як учили на заняттях із теорії загальних і відносних міграцій, подумки розрахував можливий шлях руху тварин і зайняв відповідну позицію.

Тріск кущів наближався. Судячи з шуму, звірі рухалися просто на нього. Стас сховав станер в кобуру, витер спітнілу долоню об штанину і знову взяв станер у руку. Курс стрільби з цієї легкої, плоскої, схожої на довгоствольний іграшковий пістолет зброї входив у програму навчання, і у Стаса з цього предмета завжди було «відмінно».

Він не сумнівався, що поцілить у трипалого з першого пострілу.

Грауфф не став далеко відходити від того місця, де вони щойно перекушували і сперечалися. Йому теж було ясно, що гін іде по колу. Він вирішив, що правильніше буде залишитися тут, посеред великої прогалини, біля стежинки, прокладеної трипалим.

Які б не були причини, що спонукали трипалого вбивати, навряд чи в такому стані він злякається людини, сидячої на галявині. Зате звідси круговий огляд, і цілком імовірно, що трипалий ще раз пробіжить по власних слідах. Далебі, він вибрав найвдалішу позицію, подумав Грауфф. І зі здивуванням відзначив, що це аніскільки його не тішить.

Мисливець чув, як звірі пройшли поряд з Бурлакою, відтак повернули вбік, пішли на еколога, але той, вочевидь, запізнився підлаштуватися, і звірі промчали мимо.

Тепер, якщо вони витримають ту саму траєкторію руху, то через хвилину-другу пройдуть десь тут.

Грауфф легенько ляснув указівним пальцем по бічній площині спускового гачка, і запобіжник — маленька яскраво-червона кнопочка — з клацанням пішов уліво. І відразу ж прийшло відчуття того, що зброя на бойовому зводі, готова до стрільби.

Лікар ласкаво погладив цівку своєї рушниці. Це був антикварний п’ятизарядний мисливський автомат із чудовим оздобленням, гравіюванням на запобіжній скобі, перламутровою інкрустацією на ложі. Автомат мав хорошу купчастість і прекрасний різкий бій, мисливці заздрили Грауффові, що в нього майже ніколи не залишається підранків. Автомат Грауфф отримав у спадок від батька, батькові він дістався від діда, а дідові його зробили на замовлення за зразком із музею мисливської зброї. Грауфф пишався своїм автоматом, як, утім, і більшість досвідчених мисливців пишаються своїми рушницями, хай то двостволка з горизонтальним розташуванням стволів чи витончений бокфлінт, виконані за моделями дев’ятнадцятого-двадцятого століть, дублікат середньовічної пищалі в полегшеному варіанті, схожий на маленьку гармату, чи навіть важільний арбалет із пластиковим ложем. Утім, молодь іноді ремствувала, що доводиться полювати з такою допотопною зброєю, але Грауфф давно оцінив і підтримував закон, що забороняв розвиток і вдосконалення засобів спортивного полювання й риболовлі. Полювання завдяки цьому законові знову стало полюванням; таким знав і любив його лікар Глен Грауфф і не уявляв ніякого іншого.