Володимир Владко - Бацила карбоната

Ще раз ударив страшний грім. Здавалося, тепер ближче, ніж раніше. Капітан швидко повернув штурвал. Він прислухався, мов хотів установити напрямок, — і знов закрутив штурвал. «Люцифер» кидало з боку на бік. Ще вибух — трохи далі, немов позаду…

І тоді вдарив четвертий вибух, найміцніший, найстрашніший з усіх. Стіна, біля якої був Олесь, наче зірвалася з місця і вдарила його по голові. В очах потемніло, нібито згасли всі лампочки.

Шум мотора «Люцифера» немов захлинувся. На мить машина спинилася, потім почала працювати знов — нерівно, уривчасто, але все ж таки запрацювала.

Ернан Раміро, вчепившися в штурвал, керував «Люцифером». На його щоці Олесь помітив червону смугу. Мабуть Капітан ударився об щось під час того вибуху. Олесь почув його голос:

— Іди знов до циферблата, Олесю. І знов берися за ручку крана. Ми йдемо під водою наосліп. Стеж за показником!

Десь далеко позаду ще кілька разів пролунали вибухи. Але «Люцифер», мабуть, ішов вірним напрямком, віддаляючись від небезпеки. Та хіба ж озеро таке велике? Що думає Капітан? Доплисти до протилежного берега? А далі?..

Мовчки, схилившися над картою, що лежала на пульті, — Олесь і не помітив, коли вона опинилася на ньому, — Ернан Раміро керував «Люцифером». Ось він полегшено зітхнув:

— Так… якщо все піде добре, то ми врятуємося. Справа тепер у запасах повітря. Це найголовніша небезпека. Поновити запаси нам нема де… доки не вийдемо на поверхню. Але цього довго чекати…

«Значить, ми будемо під водою, доки ворог не стомиться і не кине чекати нас! — подумав Олесь. — Можливо, Капітан хоче створити враження, що «Люцифер» загинув… І вороги підуть звідси»…

Тим часом Ернан Раміро знов нахилився над картою. Раптом руки його міцніше стиснули штурвал. Здавалося, він весь напружився.

— Тепер пішли вниз, — мовив він, стиснувши зуби.

Він повернув вимикач — і екран перед пультом залило яскравим зеленуватим світлом. Олесь розгублено подивився на Ернана Раміро: куди вниз?..

— Можеш залишити прилад, Олесю, — сказав Капітан. — Зараз машина працюватиме рівніше. А на екрані є дещо цікаве для тебе.

З неприхованим подивом вглядався юнак в екран. Темні, округлі тіні пливли по ньому… ось щось майнуло! Що це? В’юнке, сріблясте? Та невже?..

— Риби! — вигукнув захоплено Олесь.

— Так, риби. Я включив прожектор, і тепер ми бачимо те, що відбувається перед «Люцифером». Адже я мушу бачити наш шлях. Тут є кілька поворотів.

— То виходить… це вже не озеро, а щось інше?..

— Ні, — відповів Сивий Капітан. — Ми пливемо великим підземним каналом, що з’єднує озеро Фонтівероса з морем!

… З того часу, як Ернан Раміро вимовив ці знаменні слова, минуло вже три години. І як багато за цей час змінилося!

«Люцифер» впевнено плив великим підземним каналом. Сивий Капітан устиг коротко розповісти Олесеві, як він відкрив колись цей канал. То було дуже давно, коли Ернан Раміро полював у Фонтіверосі. Він звернув увагу на мінливий рівень озера. Але тоді Раміро не мав змоги перевірити свою здогадку. І лише потім, маючи «Люцифер», Сивий Капітан вирішив дослідити озеро. Так, його з’єднував з морем канал. Саме цим пояснювалися зміни рівня — залежно від припливів і відпливів на морі.

Канал був досить довгим — біля двохсот кілометрів. І тоді ж Ернан Раміро вирішив використовувати той канал. Це дуже допомагало йому зникати, коли на нього полювала поліція. Можна було зануритися в озері Фонтівероса — і через деякий час випливти далеко, у відкритому морі. Більше того: обслідуючи береги моря поблизу каналу, Сивий Капітан знайшов там велику підземну печеру, дістатися до якої можна було лише під водою. Саме там Ернан Раміро влаштував секретну базу «Люцифера», де його чудовий апарат мав змогу ремонтуватися, заряджатися воднем тощо. І ніхто не міг здогадатися, де розташована та база.

Все це Сивий Капітан розповів Олесеві уривками, перевіряючи по карті шлях «Люцифера». Юнак слухав його, не відриваючи погляду від стрілки показника енергії. Але думки його були не біля стрілки; свою роботу він виконував механічно.

Скільки несподіванок, скільки новин, таємниць і загадок приносить йому кожен день перебування тут! І яка надзвичайна міць, наполегливість і винахідливість відзначають кожну справу Сивого Капітана!

Раптом Олесь Глибоко зітхнув. Йому хотілося набрати побільше повітря в груди, вільно й широко вдихнути його. Але чомусь це не виходило. Чи ні, не так. Він дихав глибоко, на всі груди, але не відчував полегшення. Враз стало жарко, на чолі виступив піт. Олесь похитнувся.