Володимир Владко - Бацила карбоната

— Ви вірно зауважили, фугасні міни вибухають не завжди. Але в моєму розпорядженні є чимало електричних мін. Вони вибухнуть, щойно сапер натисне за моїм знаком на кнопку.

— Припустимо, — погодився його співбесідник.

— Але я не хочу зайвих жертв, — говорив далі Моеха. — Від імені уряду я обіцяю вам…

— Не варт обіцяти того, що від вас не залежить, пане Моеха, — знов перебив його чоловік у комбінезоні. — Досить, я зрозумів вас. Зараз я доповім про ваші слова Капітанові.

Він зник всередині автомобіля. Моеха чекав. Раптом він помітив, що «Люцифер» сунув з місця. Детектив здригнув: невже ще нова несподіванка? То хай, хай вони спробують щось зробити! Гармати напоготові, пальці саперів лежать на контактах електричних мін.

«Люцифер» повільно під’їхав до берега озера. І так само повільно він спустився на воду. Не зважаючи на велику вагу, сіро-зелений автомобіль легко тримався на поверхні води і тихо погойдувався.

І знов Алонсо Моеха розгубився. Значить, Сивий Капітан не хоче здаватися? Шкода, бо це було б дуже корисно детективові, — зважаючи на бажання каудільо захопити «Люцифер» непошкодженим… Ну, гаразд! Хай тоді скажуть своє слово гармати!

Повернувшися, Моеха швидко побіг до дерев: було б дуже недоцільним залишатися тут, під вогнем замаскованих гармат. Хосе Френко нетерпляче чекав його. Рот його відкрився, щелепа безпорадно відвисла. Він вказував на озеро:

— Пане Моеха, він тоне… чи ховається під воду… Дивіться!..

Справді, «Люцифер» швидко занурювався в воду. Вона доходила вже до його середини. Ні, цього не буде, не буде!

— Вогонь! — несамовито вигукнув Моеха.

Майже в ту ж саму мить (так здавалося детективові) вдарили постріли гармат. Проте, артилеристи націляли надто високо. Їхні гармати були наведені ще заздалегідь, коли «Люцифер» стояв на землі. А тепер над водою виднілася лише його верхня частина. Снаряди пролетіли вище неї і розбили кілька дерев на тому боці озера.

— Вогонь! — знов закричав Моеха. — Точніше!

Знов прогриміли постріли. Артилеристи нашвидку змінили приціл. І знов снаряди пролетіли мимо, бо від «Люцифера» над поверхнею води залишався вже самий дах з поруччям. Таємничий автомобіль поринав у воду несподівано швидко: жоден підводний човен не міг би змагатися з ним!

Проте, і артилеристи тепер не чекали дальших наказів Моеха. Вони стріляли, не вгаваючи. Снаряди падали в воду й вибухали, підкидаючи цілі водограї. Вже нічого не було видно в тих водограях. Але ні: напружений погляд Моеха помітив, як високо підкинулася в повітрі якась річ…

— Поруччя «Люцифера»! — вигукнув він радісно: — Влучили!

Так, то було поруччя даху автомобіля, зірване одним з снарядів. Але, крім того поруччя, не залишилося жодних слідів «Люцифера». Потонув він чи… Стрілянина враз ущухла. Артилеристи не мали перед собою цілі.

— Коли б він потонув, то були б якісь сліди, — збуджено проговорив Хосе Френко. — Пане Моеха, він устиг зануритися!..

Алонсо Моеха розумів це й сам. Втім, він не розгубився. З озера далеко не втечеш, це не море. «Люцифер» перебуває десь недалеко під поверхнею. Що таке озеро? Порівняно невеличка заглибина, наповнена водою. Тут є що зробити!

Детектив повернувся до Хосе Френко. Зціпивши зуби, він процідив:

— Негайно приведіть сюди грузовики з глибинними бомбами… ті, що мусили їхати до моря…

Очі Френко радісно спалахнули: він зрозумів думку свого начальника.

Через чверть години грузовики вже наблизилися до галявини. На одному з них був широкий і короткий моторний човен дивної форми. На двох інших навантажені були глибинні бомби, круглясті, незграбні, вкриті брезентом. Так, вони стануть зараз у пригоді!

Люди, що були на грузовиках, спритно зіскочили на землю. Звичними, швидкими рухами вони зняли з першого грузовика човен і підтягли його до води. За кілька секунд він уже погойдувався біля берега. Озеро в цьому місці глибшало зразу; навіть морський корабель не торкався тут кілем дна.

Ще кілька хвилин — і на човні вже лежали чотири глибинні бомби, кожна в своєму м’якому, призначеному для неї гнізді. Командир човна підійшов до Моеха і доповів:

— Човен готовий.

— Ви скидатимете бомби, перетинаючи озеро впоперек, — наказав Моеха. — Зразу по тому повернетеся і візьмете нові бомби. Можете не берегти їх, хай буде вірніше.

— Єсть! — коротко відповів командир.