Олесь Бердник - Сучасне фантастичне оповідання

Ось чому слова старшого товарознавця мене особливо збентежили.

— У якому розумінні «хімічить»? — уточнив я.

— А ви спустіться в підвал, до роздягалки, й самі все побачите, — запропонувала старший товарознавець.

Я прожогом кинувся у підвал. Дивлюсь — сидить наш Гапонюк із паяльником (заради справедливості змушений зауважити, що відбувалося це не в робочий час, а саме обідньої перерви) й ворожить над якимось ящиком, десь завбільшки з молочний. А з ящика цього стирчать численні лампи, усякі там діоди та тріоди.

— Що робиш, Гапонюк? — цікавлюсь.

— Машину часу пораю, — відповідає він.

Ну, в мене серце трохи попустило.

— А я, — кажу, — думав, що ти ваги електронні вдосконалюєш.

— Ваги, — зауважує Гапонюк, — цього не потребують, бо й так, наче Карний кодекс, кожну дрібничку враховують. А ось домашнє завдання, що нам його дали в гуртку технічної творчості жителів мікрорайону, я виконати зобов’язаний.

— Ну, — підбадьорив його, — коли таке діло — виконуй. Тільки нащо тобі, — питаю, — машина часу? Краще б ти щось придумав для вдосконалення засобів малої механізації.

— Річ у тім, — пояснює Гапонюк, — що я хочу перевірити — чи існували насправжки деякі історичні особи, про яких учені й досі сперечаються? Ось, дивіться…

Підійшов я ближче, глянув, а на кнопках, що на стінці ящика укріплені, написано: «Ісус Христос», «Дон Кіхот», «Гомер» і «Шекспір».

Я, звичайно, в цю затію не повірив, але щоб не збивати Гапонюка зі шляху виправлення, заохотив його:

— Ну, так тримати!

І пішов до свого кабінету.

А вчора все й сталося. Заходжу о п’ятнадцятій годині до штучного відділу, аби придбати пляшку коньяку, бо ми з дружиною ввечері мали йти в гості до тестя. Дивлюсь — аж там, окрім покупців, мало не вся бригада вантажників згуртувалася на чолі з Гапонюком. Тільки я зібрався всіх їх порозганяти по своїх робочих місцях, тим паче що машина з молоком щойно під розвантаження стала, коли бачу, біля самого прилавка стоїть якийсь дивний худорлявий чолов’яга. Брудний, босий, борідка ріденька, патли довгі, очі сумні, а одяг на ньому на лантух розрізаний схожий.

«Ну, — думаю, — наче всіх алканів мікрорайону в обличчя знаю, а цього вперше бачу».

Тим часом алкан звертається до всіх присутніх у штучному відділі, продовжуючи перервану моєю появою бесіду:

— А тепер, коли ви все зрозуміли з моєї проповіді про протизаплідні засоби від безгрішного запліднення, почнемо творити чудеса. Зараз я вас всіх напою водою.

І тут я звернув увагу, що біля стіни стоїть гапонюківська машина часу й дроти від неї тягнуться до розетки. Тільки почав кумекати, що й до чого, коли алкан змахнув рукою, й пляшки в усіх 23-х ящиків з портвейном червоним по 4 карбованці 75 копійок, що стояли в штучному відділі, змінили колір — зробились прозорими.

Бригадир вантажників тов. Фокін Т. Р. відкоркував одну таку пляшку, покуштував і каже:

— Вода!

Що тут почалось — страшно згадувати. І хоча вантажники й кричали мені, тицькаючи пальцями на алкана: «Розіпни його!», до мордобою справа не дійшла. Добре, що хтось здогадався вирубати електроенергію, апарат Гапонюка відключився й підозрілий алкан кримінального гатунку щез.

Після цього всі розійшлися розвантажувати молоко, а Гапонюк на мою вимогу написав пояснювальну записку (копія додається). У ній він, як Ви самі побачите, нічого до ладу пояснити не зумів, окрім того, що при підключенні машини часу до мережі перемінного струму переплутав «плюс» з «мінусом». Тому не вода перетворилася на вино, як наївно розраховував Гапонюк, а навпаки.

У зв’язку з цим, шановний Костянтине Михайловичу, прошу Вас об’єктивно в усьому розібратися й покарати винуватців. Та, окрім цього, хотілося б, щоб, по-перше, Ви посприяли списанню по графі «бій» 23-х ящиків з колишнім портвейном червоним, який перетворив на воду так званий Ісус Христос. По-друге, забороніть, будь ласка, вантажникові Гапонюку надалі запрошувати до штучного відділу ввіреного мені гастроному підозрілих осіб, в історичному існуванні яких сумніваються навіть учені. Слава богу, що цей неначе Ісус Христос обмежився самим лише портвейном і не зачепив горілку й коньяк.

А що розпочне витворювати, скажімо, той же таки Дон Кіхот, ім’я якого зазначене другим на машині часу вантажника Гапонюка?! Адже коли йому, з його списом, полиці штучного відділу видадуться за вітряки, навіть важко уявити, якими збитками це може скінчитися.

Зі щирою повагою