Борис Штерн - Смарагдова планета

— Даруйте, пане Баруччі, ви просили вас не турбувати, але цей відвідувач надто вже настирливий. Каже, що хоче передати вам щось дуже важливе.

— Нехай зайде, — погодився Ліно.

Відвідувач виявився незнайомцем середніх літ. Він міцно потиснув Ліно руку, поцікавився станом здоров’я й дістав із кишені невеличку чорну платівку.

— Тиждень тому я одержав з космічної бази Патруля цього відеолиста, — вів далі незнайомець. — Мій давній друг Горан Деліч попросив передати його вам.

Ліно приголомшили слова прибульця.

— Горан! Горан живий? — нарешті спромігся запитати він візитера.

Той подивовано звів брови, стенув плечима, відповів:

— Мені мало що відомо. Ваша частина листа зашифрована. Горан пише, що ви знаєте ключ…

Немов у сні, Ліно взяв простягнуту касету, а незнайомець, попрощавшись, вийшов з кімнати.

Кількох хвилин було досить, щоб на екрані з’явився невеликий столик, за яким сидів Горан.

— Здрастуй, дорогий Ліне, — мовив він, підвівши голову. — Коли ти почуєш мене, я існуватиму лише в цьому листі. Не суди суворо, але пославши тебе на смерть, я позбавив себе жити. Щастя виявилося на твоєму боці, та чи є в тому хоча б найменша моя заслуга?

Горан перерахував свої помилки, що спричинили трагічні події, і навів правильні рішення, до яких він не вдавався, а Ліно, завмерши в кріслі, ніяк не міг позбутися відчуття ірреальності всього того, що відбувалося.

— Ти казав, що надто мене поважаєш, аби допустити мою загибель. Повір, я прихильний до тебе не менше. Але сталося так, що я засумнівався в щирості своїх почуттів. Звичайно, це абсурд. Та вдавати, що нічого особливого не сталося, теж безглуздо. Я не дотримав обіцянки, даної твоєму батькові: берегти тебе, немов свого. Тепер мушу за це заплатити. Прощавай!

Запис скінчився, а Ліно продовжував сидіти в кріслі незворушно. Лише в голові билася одна думка: «Це я його вбив!»

Звівшись на ноги, він ступив до ліжка, впав долілиць, шепочучи:

— Боже, як це все дико!

До тями його повернув відеофонний виклик, цього разу зовнішній. Ліно не хотів озиватися, але, зрештою, підвівся, неохоче кивнув:

— Прошу.

На екрані з’явився начальник патрульної бази.

— Здрастуй, лейтенанте, — по-домашньому привітався він.

— Салют, командоре, — відповів Ліно.

— Як здоров’я?

— Спасибі, все гаразд.

— Даруй що турбую, але є також справа: завершила свою роботу комісія, яка розбирала твою поведінку під час патрулювання. Фактично ти ніби порушив наказ командира, але, з іншого боку, мав на це формальне право. Отже, якщо погодишся продовжити службу в нас, я тебе відстою.

Ліно опустив голову.

— Не знаю, не знаю… — стиха мовив він. — Швидше за все, я проситиму перевести мене туди, де був — до Космічної поліції.

— Розумію, лейтенанте… — вів своє начальник бази. — Усі ми любили Горана, але як так сталося? Не передати на базу жодного слова…

У Ліно очі налилися кров’ю.

— Горан був найчеснішим, найсміливішим з усіх, кого я знав! — ледве не заволав він.

— Пробач мене, лейтенанте, що зачепив болючу струну, — збентежився начальник бази. — Я потурбував тільки з приводу подальшої служби…

Екран вимкнувся, а Ліно, стиснувши скроні долонями, сам собі сказав: «А може, капітане, я щось зробив не так?»

ГОЛОС. Уперше і востаннє випадок звів їх у коридорі видавництва. Один працював тут літературним консультантом, другий, нікому невідомий молодий автор, прийшов довідатися про долю свого рукопису. Відтоді вони не бачилися ніколи. Але, як не дивно, зустріч ця запам’яталася обом. Хоча літконсультант згадувати про неї не любив.

Консультант . Чого ви, зрештою, від мене хочете? Ви що, ніколи не помилялися? То моя робота була — читати рукописи, що надходили до нас самопливом та пояснювати авторам, чому їм не варто гаяти час і псувати папір. Так, тому хлопцеві я пояснив це добре. Дуже добре! Було в його повісті щось таке, не знаю, як його назвати… Все одно від мене нічого не залежало. Надрукувати твір у такому вигляді він шансів не мав. Та й не образив його нічим. А що він не прийшов більше — хіба в тому моя провина?

(Перехід у часі позначається музикою, чути кроки в коридорі).

Консультант . Добрий день. Давно чекаєте?

Автор . Хвилин десять.

Консультант . Я трохи спізнився. Вибачте.

Автор . Нема за що.