Борис Штерн - Смарагдова планета

(Голос консультанта знову мікшується, звучить музика, якою позначається перехід у часі).

Консультант . Думаєте, я неправду йому казав? Чистісіньку правду. Не вийшло у нього фантастичного твору. І, до того ж, він якось так дивився на мене… Це дратувало… Підвелися ми. Розпрощалися. Коли віддавав йому рукопис, сторінка випала. Саме та, на якій прощався зоряний мандрівник з дівчиною. Там таке речення було… «Веселковим мереживом його оточив аромат її волосся…». Щось подібне. А мені чомусь пригадалася дружина. Тепле, неглибоке море, палатка. Медовий місяць, розумієте? її важке дихання… Так недоречно це пригадалося. Я візьми та й скажи авторові: не буває, хлопче, того, про що ти пишеш. Мереживо — волосся — веселка — кохання. Фантастика це! А він притис до грудей рукопис і відповів: «Ні, буває іноді». На цьому і розпрощалися. Десять років минуло. У жодному виданні нічого схожого на його літературну манеру, його стиль не зустрічав. Невже я помилився тоді? Чи, може, не помилився?

(Звуковий перехід).

Автор . На все добре.

Консультант . Ну, не вийшла у вас історія кохання. І зоряного мандрівника також не вийшло. Воно й не дивно. Як можна описати те, чого не існує?

Автор . Можна. Це від людини залежить.

Консультант . Знаєте що? Здібності у вас є, перша невдача — це гарантія майбутнього успіху. Пишіть про те, що ви бачили. Спробуйте себе в журналістиці. У мене є знайомий редактор вечірньої газети. Хочете, познайомлю?

Автор . Дякую.

Консультант . Приносьте свої нові речі. Перо у вас вправне.

Автор . До побачення.

Консультант . На все добре.

(Причиняються двері, стихають кроки в коридорі, музичний перехід).

Голос . А за годину відвідувач уже пробирався від станції приміської залізниці в глиб осіннього лісу. Пахло зів’ялим листям. Щось дуже хороше в житті молодої людини назавжди ставало минулим. Час підганяв. Він побіг. Вечірнє сонце підстрибувало в кронах високих дерев. Поблизу нічого не було. Юнак відчув це. І почав змінюватися.

Автор . Енергії майже не залишилося. Потужність силових полів, що утримували молекули мого тіла, зменшилася. І я перетворився на позбавлений ваги газ. Поплив у повітрі, відчуваючи, як зникає моя здатність бачити небо, чути птахів… Як розпадається на фрагменти моє людське «я» і разом з тим — залишаються спогади. Залишається тепле море під зорями, місяць-супутник смарагдової планети, прекрасна дівчина… І я залишаюся в її пам’яті назавжди.

Голос . Юнака не стало. Кілька хвилин він переливався ще по траві великою краплею, пругкою і невагомою. Потім поплив у повітрі прозорою хмарою, зітканою з пахощів квітів, невідомих Землі. Розбився об високе дерево і дерево теж почало змінюватися, скидаючи непотрібний камуфляж листя, розправляючи зморшки кори, ховаючи кудись у середину важкі віти… Величезна, лискуча, ніби з литого металу, сигара тихо відірвалася від Землі і розчинилася у темному надвечірньому небі. Місце, яке вона залишила, швидко заростало пожовклою осінньою травою. Зникло зів’яле листя на невеличкій галявині. Покинутий рукопис також став розчинятися в повітрі…

Автор . Будьте щасливі, залишаючи дорогий вам край. Адже ви забираєте його з собою назавжди в усі свої мандри. Будьте щасливі, залишаючи тих, кого любите і хто любить вас — поки житиме їхня пам’ять, ви будете разом із ними. Не бійтеся розставатися і даруйте тим, хто залишається, радість усього, що ви бачили і що бачити їм не дано.

Голос . В лісі було затишно і тихо.

(Космічна мелодія поступово переходить в мелодію пісні).

Від авторів. Шум вулиці провінційного міста. Перед невеличкою кав’ярнею кілько столиків під строкатими парасолями. До одного з них невпевненою ходою наближається втікач.

ВТІКАЧ: Дозвольте? Тут вільно?

ГОЛОС: Так. Сідайте, будь ласка.

ВТІКАЧ: Дякую. Офіціант! Каву без цукру… ( Смакує ). Який незвичний присмак…

ГОЛОС: Тут у каву додають трохи цикорію. Фірмовий напій. Щосуботи я п’ю каву саме тут. Уже кілька років. І вам раджу. Більше ніде так не готують.

ВТІКАЧ: У мене чудернацький вигляд, чи не так? Я не здивував вас?

ГОЛОС: Чим?

ВТІКАЧ: Своїм одягом, зачіскою, манерами… Іншими прикметами, що видають іноземця.