Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Але навколо струменів, скільки дозволяла бачити густа пара, по воді річки простягалася блискуча тоненька плівка льоду. Плівка блищала під жагучим промінням сонця, але не танула. А може й танула, але утворювалась знову. Головне — вона була тут, та льодова плівка, вона утворювалася ніби з гарячих струменів джерел, одягнених парою. Дивно, безглуздо, неможливо, — але факт. Полковник ще раз, як колись у дитинстві, щипнув себе за руку: може, це сон, може, йому сниться і джерело, і пара, і лід у спеку? Ні, він не спав, він навіть трохи скрикнув від болю. Так, усе це дійсність. Але — що ж воно означає?

Може, — це щось від більшовиків? Полковник тривожно поглянув на східний берег: ні, там усе було так само пусто, як і раніше. Ті самі кущі, трава, пісок. Жодної живої істоти; далеко, так — за кілометр, помітні радянські траншеї. Що ж це значить?

Полковник не міг нічого вирішити. Він поглянув ще раз на джерела: пара і лід, лід і пара…

— Ану, всипте по тих струменях із кулеметів, — сказав він.

Наказ передано було телефоном до найближчого кулеметного гнізда. Через півхвилини вода під джерелами завирувала, заклекотіла. Кулі розбили тоненьку льодову плівку, розкидали її блискучими скалками в повітрі, підкинули вгору веселі фонтанчики води. Кулеметна стрічка закінчилася. Полковник поглянув знов у бінокль: струмені бігли знов так само спокійно, над ними здіймалася пара, — і на воді знову утворювалася льодова плівка.

— Ні чорта не розумію!..

Полковник злісно сплюнув і повернувся назад. Його наздогнав черговий офіцер і запитав:

— Може, надіслати рапорт до штабу?

— Надсилайте рапорт до штабу, до чорта, до диявола, куди хочете! — розлютовано відповів полковник Ніцберг. — Я ні чорта тут не розумію. Я не звик бути учасником казкових подій!

Черговий офіцер все-таки рапорт надіслав. І лише через це ми маємо можливість так докладно розповісти про початок подій на річці Жлейці: рапорт чергового офіцера залишився в штабі, і його знайдено потім, коли розбирали архіви воєнних дій. Це — єдиний документ, написаний очевидцем першої появи таємничих струменів, «холодного окропу».

Є підстави думати, що такі самі випадки траплялися і по деяких інших місцях тієї дільниці фронту. Загадкові струмені виникли в кількох місцях водночас — і всюди вони викликали здивовання і нічого більше. Ніхто не міг здогадатися про їхню справжню роль.

День кінчався — і все лишалося таким самим, як було зранку. Ще кілька разів кулеметники обстріляли загадкову льодову плівку, кілька разів бризкали блискучі скалки льоду, і кілька разів знову затягалася вода навколо струменів такою ж самою тоненькою льодовою плівкою. Спостерігачі, що заступали чергувати на ніч, дістали суворий наказ — якнайпильніше стежити за радянським східним берегом.

Полковник Ніцберг міркував так:

— Що то за струмені — я не знаю. Проте, зайва обережність ніколи не пошкодить. Може, це якийсь більшовицький фокус!

Близько дванадцятої години ночі полковник вирішив ще раз піти подивитися на загадкові джерела. На спостережному пункті його зустрів черговий:

— Щойно хотів телефонувати вам, пане полковнику. Діється щось надзвичайне. Струмені стали більші, вони просто бушують. А головне — річка навколо них укривається кригою.

З першого ж погляду було помітно, як за цей час змінилося становище. Тихі струминки перетворилися на міцні потоки ніби гарячої води, що безперестанно парувала. Хмара білої пари знімалася над річкою. І прозора крига ввесь час ширилася на воді, ніби її щось витискувало з дна. Це не була вже тоненька плівка: товстий шар криги вкривав майже всю річку, освітлений блакитнуватими променями прожекторів. Крига в липні?.. Крига, що липневої ночі поступово заковує річку від берега до берега?..

Факт залишався фактом. Полковник Ніцберг дивився на це дивне видовище, нічого не розуміючи. Але раптом у нього майнула думка:

«Адже такий шар криги може легко витримати людей… Більшовики можуть переправитися річкою!..»

Він кинувся до телефона:

— Нещадний вогонь по кризі! Розбивати її ввесь час.

Але раніше, ніж він устиг закінчити наказ, з-за річки вдарили важкі постріли радянських гармат. З шаленим ревінням гримнули вибухи снарядів, що розривалися над бетонованими траншеями механізованої армії. Радянська важка артилерія почала обстріл. За ці кілька днів радянські артилеристи добре намацали позиції ворожої дільниці, і тепер снаряди влучали без промахів, руйнуючи окопи, траншеї, кулеметні гнізда і спостережні пункти.