Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Мабуть на обличчі полковника надто яскраво був виявлений страх, бо старший червоноармієць махнув рукою і сказав:

— От, перелякався!.. А це ж їхній офіцер, га?..

І знов полковник зрозумів. Він закивав головою, повторюючи:

— Офіцір!.. Офіцір!..

— Гаразд, гаразд, бачимо, — відповів червоноармієць.

Він знов щось сказав товаришам. Двоє з них сіли на стільці навпроти полковника і спостерігача, тримаючи гвинтівки напоготові. А старший вийшов з пункта, щоб за хвилину повернутися ще з одним червоноармійцем, який звернувся до полковника чистою німецькою мовою.

— Хто ви за чином?

— Командувач цієї дільниці, — з готовістю відповів полковник Ніцберг.

— Гаразд. Ходімо за мною до штабу. Тільки — попереджаю: не пробуйте навіть тікати. Мої товариші, що йдуть з нами, стріляють як справжні снайпери.

І вже виходячи з пункта, полковник насмілився запитати свого супутника, запитати про річ, що мучила його свідомість, що її розгадати він був безсилий.

— Що то, дозвольте спитати, що то за гаряча вода лилася в річку і утворювала кригу?.. Я не розумію… пара — і крига…

Червоноармієць поглянув на нього з усмішкою:

— Цього не можу сказати вам. Воєнна таємниця.

Полковник не чув, як один з червоноармійців, що прийшли до пункта першими, сказав другому:

— Диви, і справді цей, офіцер не розуміє, в чому справа.

— Ще б пак, — відгукнувся другий. — Де їм здогадатися, що це була рідка вуглекислота. І зовсім вона не гаряча, а, навпаки, холодна. Тому й заморозило річку, бо її виливали по захованих трубах в багатьох місцях. Саме вона й дозволила нам захопити їх!..

Полковник не чув його, але він і не запитував більше. Він ішов, похмуро дивлячись собі під ноги. Перестрілка вже затихла, тільки десь здалека доносилися окремі постріли і короткі вибухи ручних гранат: червоноармійці переслідували частину механізованої армії інтервентів, що в паніці тікала геть, відкриваючи широким проривом найвідповідальнішу дільницю фронту.

Для нашого оповідання ми використовуємо не коротенькі телеграфні повідомлення або навіть розповіді самовидців, що, як правило, розповідають багато зайвого і частенько вигаданого, а докладну доповідь адмірала Токіазі, командувача об’єднаного східноімперського флоту Тихого океану, що мав провадити великі блокувальні операції, запираючи всі виходи СРСР до Тихого океану. Адмірал Токіазі подав цю докладну доповідь морському міністрові — і вона залишилася в архівах міністерства, де її тепер легко можна знайти, щоб доповнити наше оповідання ще докладнішими відомостями про ці події, відомостями, прикладеними до основної доповіді.

Ескадра адмірала Токіазі, як ми вже сказали, блокувала виходи до Тихого океану. З часу нещасливої операції віце-адмірала Кавамурі… проте, нам доведеться трохи відхилитися убік від нашої основної теми і спинитися спочатку саме на цій операції, бо подробиці зустрічі експедиції адмірала Кавамурі з радянською морською обороною досі ще не були відомі широким колам читачів. Знов-таки, ми використаємо для цього ту ж доповідь адмірала Токіазі.

Морські велетні експедиції віце-адмірала Кавамурі, як відомо, зненацька і без будь-яких попереджень або оголошень війни наблизилися з океану до берегів Радянського Союзу. Добре знаючи, що СРСР не має великого морського флоту, який міг би вчинити опір, експедиція спинилася недалеко від берега і почала обстріл узбережжя з гармат. Важкі снаряди, як на учбовій стрільбі, перекривали у шаховому порядку узбережжя, здійснюючи добре складений і обміркований план командування, що мав закінчитися висадкою десанту.

Початок цієї операції проходив нібито добре. Щоправда, берегові оборонні форти радянського узбережжя у відповідь на цей напад почали і собі обстрілювати експедицію віце-адмірала Кавамурі. Проте, за невеличкий час ця стрільба з радянського берега припинилася. Цілком можливо, що важкі снаряди морських гармат ескадри зруйнували форти і примусили їх замовкнути. Можливо, трапилось щось інше. Але так чи так, — дредноути і крейсери експедиції почували себе в цілковитій безпеці. Що могло їм загрожувати? Віце-адмірал Кавамурі дав наказ: почати висадку десанту.

Тим несподіваніша для командування морського військового східноімперського флоту була дивна атака мінних глісерів. Так, так, хай читач не дивується, мінних морських глісерів. Нам можуть відповісти: адже глісер, човен, що рухається повітряним пропелером, цей стрибаючий човен, який нагадує водяні аеросани, не може рухатися по морю, бо перша-ліпша хвиля перекине його, розіб’є його пропелер.