Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Він мав рацію: тільки кулеметами можна було боротися з атакою хутких і маленьких глісерів. Проте, — на борту дредноутів і крейсерів кулеметів не було, а десантні кораблі йшли переважно без своїх військових частин, що залишилися на березі. Кулеметів не було, — і глісери продовжували своє діло, маячачи поміж кораблів.

Все це закінчилося так само швидко й несподівано, як і почалося. Слід гадати, що невеликі глісери вичерпали запас своїх мін; адже кожен з них ніяк не міг мати мін більше як три. З блискавичною хуткістю глісери почали віддалятися від решти жовтоімперської експедиції, несучись на південь і північ, у тому самому напрямі, звідки вони з’явилися. Віце-адмірал Кавамурі міг вільно зітхнути, — але що в нього залишилося?

Три чверті експедиції було знищено. П’ять чи шість кораблів, які тікали до океану — ось усе, що лишилося під прапором віце-адмірала Кавамурі. Решта пішла на дно. Тільки уламки, які пливли по бурхливих морських хвилях, свідчили, що лише півгодини тому тут була непереможна десантна експедиція східноімперського військового флоту…

Тепер, з’ясувавши подробиці тієї події, що примусила звернути на себе увагу газет цілого світу, ми можемо повернутися до нашої основної теми.

З часу поразки експедиції віце-адмірала Кавамурі, — східноімперська ескадра не наближалась більше до берегів Радянського Союзу, несучи головно блокувальну службу і відрізаючи його морські шляхи. Як усім було відомо, СРСР не мав військового флоту такого розміру, який міг би наважитися вийти на відвертий морський бій з східноімперськими велетнями під орудою адмірала Токіазі. Щодо цього — служба інформації східноімперського морського міністерства була поставлена досить добре.

Отже, блокувальні операції ескадри адмірала Токіазі мали характер майже учбовий. Кораблі займали свої позиції, ліниво погойдуючись на хвилях. Єдина категорія моряків мала деяке навантаження — це денні спостерігачі, що, вартуючи, уважно оглядали обрій, даремно намагаючись помітити щось підозріле. Проте, все це робилося найбільше просто для того, щоб виконати накази. Кожному — від самого адмірала і до останнього матроса, — було ясно, що жоден радянський корабель не з’явиться тут, не піде сюди шукати своєї загибелі.

Після подій на дредноуті «Макура», команда якого повстала і під червоним прапором повела свій корабель до портів Радянського Союзу, командування якнайуважніше стежило за настроями моряків. Проте, дредноут «Макура» був у складі східної частини ескадри, де, як відомо, дисципліна була не така міцна, як у західній частині, уславленій залізним порядком. І все-таки — адмірал Токіазі покладав великі надії на свою політичну службу, що систематично подавала йому відомості про кожну команду.

Так чи інакше, ескадра чітко проробляла всі маневри, скеровані на те, щоб не пропустити без огляду жодного корабля, який ішов з заходу на схід і з сходу на захід. Того ранку один з крейсерів затримав підозріле чілійське судно; але капітан того судна довів своїми документами, що він пливе в Дамбург, з торговельною метою. На тому мали за всіма ознаками і закінчитися події цілого дня.

Ескадра витяглася довгою лінією з півдня на північ. Адмірал Токіазі тільки що мав розмову з портом Охасі, де забирала вугілля частина його ескадри, яка мала замінити чотири кораблі з непевною, за відомостями політичної служби, командою. Адмірал Токіазі з’ясував усе, що його цікавило, і задоволено повернувся до своєї каюти на флагманському дредноуті «Принц».

В той самий час вартовий на крейсері «Самурай», втомлений довгою вартою, що вже підходила до кінця, вилаявся крізь зуби і покинув дивитися на обрій.

— Чорти його знають, на кого ми тут чекаємо! — пробурмотів він і, порушуючи суворі накази, злісно плюнув униз.

Свіжий вітрець переніс плювок із щогли, з якої дивився на східний обрій вартовий, на західний бік корабля. Вартовий ліниво простежив за його падінням, подивився, як біла плямка зникла за бортом, — і здригнувся. Йому привиділося, ніби далеко в морі він побачив перископ підводного човна. Перископ ніби блиснув і зник під водою.

Вартовий протер очі: звідки тут міг узятися підводний човен?.. За статутом — він мав повідомити про це вартового офіцера; проте, він був певен, що з цього глузуватимуть. І вартовий промовчав, почавши знову придивлятися на схід і лише зрідка зацікавлено поглядаючи на захід: а може, ще що-небудь примариться?..

Цілком можливо, що саме з цієї причини дальші події розгорнулися так несподівано хутко.