Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Машинально я додав:

— І обернуть нас на побиті, понівечені трупи…

— О ні, товариш Троянов може бути цілком спокійний: від нас просто нічого не залишиться, — хмуро й іронічно відгукнувся Стенуа.

Зненацька Жанна прудко підвелася і побігла до ракетоплана, кинувши нам на ходу:

— Я не знаю, що буде далі. Але я хочу принаймні знати, що робиться на півночі!

Їй ніхто не відповів. Тільки Стенуа, поглянувши в свою записну книжку, все так само іронічно, тихо сказав мені:

— Зараз година дня. Через десять годин ми вже не існуватимемо.

Він не докінчив своєї фрази. У кабіні ракетоплана голосно заговорив репродуктор. Його звуки здалися мені глузуванням: яку користь могли дати нам, відрізаним від цілого світу, ці повідомлення радіом?..

«…перший вибух атомічних бомб викине в космічний простір всю Антарктику, розташовану в колі восьмидесятої паралелі. В цьому колі знаходиться віковічна полярна крига і південний кінець землі Вікторії. Перший вибух буде найслабший з трьох. Другий вибух викине кільце аж до сімдесятої паралелі. Земля втратить значні території: вона викине у простір всю землю Вікторії, гору Еребус, землю короля Едуарда і південну частину землі Олександра Першого. Третій, найсильніший вибух бомб, закладених по полярному колу, викине в ефір острови Китові, частину островів Скотта, острів Петра Першого, половину землі Олександра Першого, землі Ендербі, Кемпа, Вільгельма Другого та Вілкінса. Увага! Комітет рятування Землі знову попереджає всіх, хто перебуває у межах стокілометрової берегової океанської смуги. Ця смуга — під найдужчою загрозою трьох океанських хвиль, що виникнуть внаслідок вибуху і, очевидно, спричиняться до величезних зруйнувань. Увага! Через десять хвилин слухайте дальшу інформацію».

Професор Пелюзье підвів руку і спокійно, наче продовжуючи почату фразу, промовив:

— Мої думки, виходить, правильні. Треба думати про врятування від потопу. Ми сидимо всього кілометрів за п’ятдесят від океану. Як захистити себе від хвиль?..

Стенуа і я мовчали. Біля мене стояла бляшанка консервованого молока, яку я машинально взяв у руки. І одразу несподівана згадка прорізала мою свідомість.

— Консервна бляшанка! Саме — консервна! Якби ми опинилися всередині консервної бляшанки — ніякі хвилі не були б нам страшні. Повінь відкинула б нас на сотні кілометрів у глиб країни і залишила нас там, але…

Схопившись на ноги, я вигукнув:

— Товариші! Вихід знайдено. Згадайте, що мій С-218 герметично закривається і має достатній запас кисню та апаратів для очищення повітря від вуглекислоти. Ми замкнемось в ньому — і нехай тоді несуться хоч які хвилі. Ракетоплан не може затонути. Нас кудись винесе.

— Зробивши з нас при цьому одбивні котлети? — capкастично відгукнувся Стенуа.

— Вам треба впорядкувати свої нерви, дорогий Еміль, — суворо відповів професор. — Товариш Троянов подав блискучу ідею. Це єдине, що в нас лишається.

Репродуктор заговорив знов:

«Увага! Відомий пілот Олексій Троянов, що вилетів на острів Фалкленда на розшуки експедиції професора Пелюзье, зник. Останнє радіо від нього одержано з Фалкленда увечері 20 червня. Всі спроби зв’язатися з ракетопланом С-218 досі були марні. Це примушує серйозно побоюватися за долю Троянова та його супутників…»

Ми мовчки глянули одне на одного: за нашою долею стежили, про нас турбувалися… І ніхто не міг допомогти нам тут, на дикому березі Атлантичного океану.

Час минав. Все, що відбулось у ті години, здається мені тепер якимсь маревом. Я пам’ятаю, як механічно відкривав консервні бляшанки і їв, не відчуваючи смаку страви. Професор, що був найспокійнішим з нас, рівним голосом розмовляв з Стенуа та Жанною про зібрані матеріали. Час від часу радіо приносило нам нові повідомлення і попередження.

Комета показалась на небі ще до того, як посутеніло. Вона лиховісно обгорнула небосхил туманним сяйвом свого велетенського хвоста, в центрі якого ясно намічалося кругле ядро, що своїм розміром перебільшувало в кілька разів диск Місяця. Я запам’ятав фразу професора:

— Коли нам пощастить завтра побачити ще раз це дивне видовище, подібного до якого не було в історії людства, — ми зможемо спокійно прожити решту свого життя.

«Якщо нам пощастить»… Навряд чи хто з нас мав підстави серйозно сподіватися порятунку…

Комета, що захопила небосхил, захопила і нас в зону свого притягання. Ніхто з нас тоді і на мить не подумав, що геніальний план рятування Землі за допомогою вибухів може бути помилковим, що Земля може загинути. Ми думали тільки про те, як уберегтися від хвиль і землетрусу. І на хвилину ми не сумнівалися, що Комета промине, що Земля лишиться на своєму місці в Сонячній системі.